Нещодавно Україну відвідав британський актор, майстер бойових мистецтв та зірка бойового кіно Скотт Едкінс. З раннього дитинства Скотт займався різноманітними видами спорту і навіть перетворив гараж батька у своє власне додзьо. Бойові мистецтва стали його нав’язливою ідеєю. Він немов «захворів» єдиноборствами. А згодом поєднав свою бойову пристрасть з кіно, ставши культовим екшн-актором. Спеціально для «ВОЇН СВІТЛА» Скотт знайшов час у своєму щільному графіку і дав ексклюзивне інтерв’ю. 

Спілкувалася: Тетяна Крижанівська

Переклад: Андрій Коваленко

Фото: Антон Федоров

 

 

Скотте, коли ви усвідомили, що БМ у спортивних залах та в кіно – це різні речі?

З раннього дитинства я хотів стати актором. Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяв стати зіркою бойовиків. Я ріс, обожнюючи Брюса Лі, Ван Дама та інших акторів бойового кіно. Мій батько й брат займалися дзюдо, тому я також почав із дзюдо, ще коли мені було 10 років. 

Бойові мистецтва давалися мені легко й природно, чого не скажеш про акторство. Якщо не помиляюся, у 18 років я знявся в своєму першому фільмі про бойові мистецтва. Другий досвід був більш прозаїчним це була мильна опера. Тож у кіно я не прийшов у якості майстра бойових мистецтв. Зніматися в кіно і професійно практикувати бойові мистецтва я почав практично одночасно. Ці дві сфери самі собою зійшлися. Щоправда, в бойових мистецтвах я прогресував набагато швидше, ніж в акторстві.

 

Де ви комфортніше почуваєтесь – на татамі чи на знімальному майданчику?

Я почуваю себе комфортно і там, і там. Проте, знімальний майданчик – вагома частина мого життя. І взявши участь у 50 стрічках, на ньому я почуваю себе максимально комфортно. От щойно знімали сцену і я подумав – оце і є моє життя. Коли я на зйомках, я відчуваю себе в своїй стихії.

 

 

Важливо як багато ви, як актор хочете й готові дати своїй аудиторії, щоб вона змогла розгледіти в кіно не каскадера, а саме вас.

 

 

Багато акторів мають у своїй кар’єрі гонконгський період. Ви також через це пройшли. Наскільки відрізняється підхід до бойового кіно на Сході і Заході?

В Китаї використовують більш креативний підхід і працюють без сценарію. Це для них традиційно. Коли ви з’являєтеся на знімальному майданчику, у китайців є лише уявлення про те, якою має бути сцена, але вона чітко не прописана заздалегідь. Тож ви просто імпровізуєте з іншими акторами. Я саме так і робив, і це було загальноприйнятим. Китайці дають лише приблизне пояснення майбутньої сцени, і актори просто пливуть за течією, придумуючи деталі по ходу зйомок. Для мене такий підхід видавався дивним. Ми звикли, що американські й британські фільми знімають чітко за сценарієм. Сценарій – це основа і, можливо, коли ви вже по ньому відпрацювали, то можете дещо поімпровізувати і спробувати зробити щось трохи інакше. Також на Заході процес зйомок ведеться згідно з чітко спланованим графіком. На Сході ж не рідкість, коли знімальна команда, з’являючись на майданчику, ставить собі риторичне питання: «Ну, що ми будемо робити сьогодні?». І ніхто на справді цього не знає.  Тому, з одного боку, китайці витрачають набагато більше часу на зйомки, і сам процес не дуже добре організований. Але з іншого боку, це додає креативності та спонтанності, чого не вистачає на Заході, і це по-своєму добре. Звичайно, мені більше імпонує західний підхід.

 

Як би ви знімали фільм про бойові мистецтва, про що б він був?

Цей фільм у мене вже є, але поки що лише в голові. Я не казатиму вам, про що він буде і не стану розкривати деталей. Раптом хтось вкраде мою ідею. Але все вже готове. Дуже сподіваюся, що людей зацікавить мій фільм, і вони підуть переглянути його в кінотеатри.

 

 

Я думаю, що найкраще в бойових мистецтвах – це те, що вони допомагають боротися зі своїми слабкостями і робити себе кращими. Кожного разу, коли ви йдете в додзьо, ви, змагаючись з іншими, змагаєтесь з собою.

 

Коли ви переглядаєте бойовики, чи вдається вам абстрагуватися від аналізу та критики, чи часто ловите себе на думці, що зробили б інакше?

Якщо це хороший фільм, то ти в ньому розчиняєшся. Просто дивишся і насолоджуєшся сюжетом. Якщо ж фільм не дуже вдалий, то починаєш його розглядати з технічної точки зору. Мені досить просто дивитися фільми заради розваги, бо я кіноман. Завжди любив кіно, я ним живу все своє свідоме життя. Дуже приємно переглядати чудові, якісні фільми. Такий перегляд – це свого роду медитація. Адже в такі моменти я не думаю про минуле і не будую плани на майбутнє, я просто насолоджуюся цим дійством. Саме за це я й люблю кіно. Люблю переглядати хороші фільми по декілька разів, але в мене так не виходить з власними стрічками.

 

Саме про це наступне питання. Чи любите ви переглядати свої фільми, що ви відчуваєте, коли бачите себе на екрані?

Коли робота над фільмом щойно завершена, я обов’язково дивлюся його, незалежно від того, подобається він мені чи ні. Як правило, переглядаю фільм два-три рази, щоб зрозуміти для себе всі нюанси, покритикувати себе і сам фільм, щоб чітко усвідомити, що я зробив правильно, а що ні. І вже після того, як я подивився роботу декілька разів, скоріше за все, більше не буду його дивитися.

 

Я виріс як особистість завдяки постійним фізичним навантаженням і психологічним стресам. Тож бойові мистецтва здатні підготувати вас до будь-яких труднощів.

 

Навіщо сучасним людям бойові мистецтва? Що вони дали особисто вам?

Я думаю, що найкраще в бойових мистецтвах – це те, що вони допомагають боротися зі своїми слабкостями і робити себе кращими. Кожного разу, коли ви йдете в додзьо, ви, змагаючись з іншими, змагаєтесь з собою. Чи має значення, скільки разів відтискається від підлоги хлопець перед вами? Важливо лише те, скільки відтискаєтеся ви. А чи зможете ви зробити стільки ж, як на попередньому занятті? А тиждень тому? Чи вийшло у вас зробити більше? Чи змогли ви подолати за цей час якісь перешкоди? І коли ви усвідомите, як це працює, ви зрозумієте, що вся справа в ментальному процесі, всі тренування – у вашій голові. 

Люди часто уявляють собі розвиток як щось фізичне, але насправді тільки ментальний ріст має значення. Чи можу я зробити те, що мені потрібно, подолавши свої страхи та слабкості? І, якщо у вас це вийде багато разів у залі, якщо ви зможете пройти всю цю внутрішню боротьбу і будете себе постійно підштовхувати до нових звершень, то тоді, коли ви станете старшими та потрапите у великий дорослий світ, і на вас наваляться стрес і пресинг, ви будете до цього готовими. Тож, бойові мистецтва – це гарна школа підготовки до дорослого буремного життя. Вони нас вчать спокійно сприймати виклики долі та бути готовими до труднощів. Саме це дали бойові мистецтва особисто мені.

Я дуже спокійна людина, і якщо деколи й втрачаю самовладання, то роблю це лише для того, щоб довести свою точку зору, але при цьому я не стресую. Я достатньо настресувався на татамі. Я виріс як особистість завдяки постійним фізичним навантаженням і психологічним стресам. Тож бойові мистецтва здатні підготувати вас до будь-яких труднощів.

 

Які саме дисципліни ви зараз  практикуєте і як часто тренуєтесь?

Коли я знаходжусь вдома, то намагаюся по змозі ходити в зал для занять ММА принаймні двічі на тиждень. У мене є особистий тренер – Сем Робертс.  Частіше за все ми просто б’ємо по лапах. Думаю, мені б було корисно більше позайматися бразильським джиу-джицу. Але я більше люблю наносити удари. Від цього я отримую максимум насолоди. Також хотілось би дізнатися більше про ножовий бій і крав мага. Але наразі мої тренування вибудовуються в залежності від того, над чим я працюю на даний момент, від того, що мені необхідно для зйомок. Я завжди ніби оцінюю – так, мені треба вивчити це, щоб я зміг це показати у фільмі. Також я недавно брав уроки з айкідо просто, щоб зрозуміти деякі речі та бути в курсі того, що відбувається в світі бойових мистецтв.

 

 

Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяв стати зіркою бойовиків.

 

 

Який ваш улюблений бойовик та актор жанру екшн?

Цим фільмом завжди був «Вихід дракона» з Брюсом Лі. Це – золотий стандарт. Впевнений, що всі говорять вам теж саме. Це найкращий фільм про бойові мистецтва всіх часів, і в його центрі – найкращий актор-виконавець бойових мистецтв. Краще просто не буває. До речі, в цьому фільмі вперше використали концепцію турніру, довкола якого вибудовується класична сюжетна лінія усіх сучасних фільмів про єдиноборства.

 

Чому досі ніхто не зміг навіть наблизитися до феномену Брюса Лі?

Просто цього неможливо досягти. Наскільки це було неймовірно. Не думаю, що таке можна повторити. Я кажу це стосовно будь-якого актора, який коли-небудь жив на цій планеті: Тома Круза, Антоніо Бандераса, Роберта Редфорда, Пола Ньюмана та кого завгодно. Я не думаю, що хтось може перевершити харизму Брюса, яка була такою сильною, що, дивлячись на нього, можна було забути про все на світі та просто насолоджуватися тим, що він робив. От власне і все. А потім ще починаєш замислюватися про фактор бойових мистецтв. Брюс Лі був піонером, законодавцем моди й першопрохідцем, творцем власного стилю бойових мистецтв. При цьому він був людиною, яка підняла фільми про бойові мистецтва на якісно новий рівень. Ніхто не ставив бої так, як це робив він. На той час Брюс був на декілька голів вищим за всіх інших. Кожен його копіював. Думаю, також феномену успіху Брюса Лі сприяло те, що він помер молодим. Він зробив всього п’ять своїх фільмів. Тому довкола нього сформувалася аура легенди. Все склалося так, ніби він не отримав шанс на помилку. Брюс зняв свої стрічки одна за одною, і всі вони були блискучими. Ну, можливо, за винятком фільму «Гра смерті».

 

 

Зніматися в кіно і професійно практикувати бойові мистецтва я почав практично одночасно.

 

 

Далеко не кожен сучасний актор має бойовий бекграунд. Наскільки бойовий досвід допомагає чи, навпаки, заважає при зйомках сучасних блокбастерів?

Звичайно, можна підробити все таким чином, як це роблять у фільмах-коміксах. Усі знають, що насправді це працює каскадер в костюмі. Зараз у кіно бойові мистецтва використовують набагато частіше, ніж будь-коли раніше. Проте, виходить все менше фільмів про самі бойові мистецтва. Каскадери в костюмах можуть бути найкращими виконавцями бойових сцен. Сьогодні існують неймовірні каскадери, які здатні робити неможливе. Крім того, ми живемо в унікальний час, коли є такі актори, як Кіану Рівз в фільмі «Джон Вік» чи Шарліз Терон, яка чудово впоралася з роботою екшн-акторки у стрічці «Атомна блондинка». Це дивне явище. Холлі Беррі, Джон Уейн та багато інших талановитих акторів зрозуміли, що, якщо наполегливо тренуватися і вкладатися в свою роботу, то можна дійсно гарно виглядати на екрані, знімаючись у бойових сценах. Але для такої роботи підходять актори певного типажу. Я – екшн-актор і чудово розумію, наскільки це складно, і яка це тяжка праця. Тому, коли бачу на екрані Кіану Рівза, Холлі Беррі чи інших акторів без бойового досвіду, я знімаю перед ними капелюха, бо чудово розумію, через що вони пройшли. Далеко не кожен здатен на таке. Я також поважаю Тома Круза не скільки за те, як він демонструє бойові мистецтва, стільки за його підхід та бажання самостійно виконувати різноманітні трюки.

Тож, як ви бачите, в сучасному кіно існує два напрямки. З одного боку – просунуті технології, які допомагають створити будь-які спецефекти. А з іншого є актори, які можуть самостійно впоратися з усім цим. І це чудово.

Важливо як багато ви, як актор хочете й готові дати своїй аудиторії, щоб вона змогла розгледіти в кіно не каскадера, а саме вас. Я дотримуюсь саме такого підходу до своєї праці – вважаю, що я маю давати максимум своїм глядачам. 

 

Бойові мистецтва – це гарна школа підготовки до дорослого буремного життя. Вони нас вчать спокійно сприймати виклики долі та бути готовими до труднощів.

 

Ваші діти люблять переглядати ваші фільми?

Багато моїх фільмів занадто агресивні для дітей. Можливо, вони їх будуть дивитися, коли подорослішають.

Я якось взяв свою доньку на перегляд фільму компанії Марвел «Доктор Стрейндж». Їй тоді було шість чи сім років, і він довів її до істерики. Адже мене там вбивають. 

Яким ви бачите майбутнє традиційних бойових мистецтв? В якому напрямку їм варто розвиватися, щоб стати більш популярними?

Я щиро хвилююся з цього приводу. Я не хочу, щоб ми втратили ті цінності, які закладені в традиційних бойових мистецтвах. Але реальність така, що вони поступово відходять. Я як батько хочу, щоб мої діти практикували бойові мистецтва. Я пам’ятаю, як тренування вплинули на мене в дитячому віці. Вони прищепили мені велику повагу до старших, вчителів, до тих, з ким я займався, виховали впевненість в собі, самоповагу, почуття дисципліни, незламний дух, здатність ніколи не здаватися – всі ті речі, які так важливо збагнути й виховати в дитині. Тому я хочу, щоб і мої діти пройшли цей шлях. Я хочу, щоб вони почали своє знайомство з традиційних шкіл: карате, тайдзі, дзю-дзюцу, дзюдо, будь-що, що б розкрило їм дух і цінності традиційного будо. Але я сумніваюся, що це можливо в деяких сучасних школах. І так, я дійсно занепокоєний тим, що стан справ у традиційних єдиноборствах міняється в гірший бік. Але я сподіваюся на краще.

 

 

Люди часто уявляють собі розвиток як щось фізичне, але насправді тільки ментальний ріст має значення.