Під час свого візиту до Києва Гранд Майстер Едді Ву дав інтерв’ю «ВОЇНУ СВІТЛА» і розповів про таємниці сімейного стилю Ву, про м’які бойові мистецтва і грубу силу, про вплив сучасності на традиційні бойові мистецтва і про правильних вчителів

 

Спілкувалася: Тетяна Крижанівська

Переклад: Микола Суярко

Фото: Антон Федоров, Ірина Куцевалова

 

 

     ДОСЬЄ:

     Гранд Майстер Едді Ву Квонг Ю: хранитель мистецтва сім’ї Ву в п’ятому                        поколінні та Голова Міжнародної Федерації Тайцзицюань Стилю Ву.

     Едді Ву Квонг Ю (Eddie Wu Kwong Yu) народився в 1946 році в сім’ї спадкових                військових, майстрів сімейного мистецтва Тайцзицюань стилю Ву. 

     Його прадід, відомий Майстер У Цзяньцюань, навчав воїнів елітного батальйону       охорони імператора. З шести років Майстер займався у свого діда а потім в                 свого батька Майстра Ву Тай Квея.

     Майстер Ву отримав вищу освіту інженера-авіабудівництва в Англії.

     В 2000 році він повернувся до Гонконгу, щоб продовжити справу своєї сім’ї, і               почав навчати студентів Гонконзької Академії Ву Стиля Тайцзицюань.

          Щоб опанувати бойове мистецтво, необхідно, перш за все, стати здоровим.

 

 

Далі давайте поговоримо про координацію. Як форми взаємодіють. Це як у фехтуванні — рухатися разом, а не блокувати рухи. Це відбувається на глибинному рівні. Однак, все походить від свідомості, це не лише заучування рухів. Тому важливо пізнати зміну форм на різних рівнях: спочатку ми вправляємо форму, щоб вона набула чіткості, пізнаємо її красу, надаємо їй осмисленості. Потім вчимося наповненню форми силою, і аж тоді енергія Чі (Ци) рухає формою. І останній рівень — духовний. Саме тому тайдзи цюань є м’яким бойовим мистецтвом у порівнянні із жорсткими.

Молоде покоління думає: «Гаразд, зараз я молодий, мені 20. А що буде, коли мені стукне 60? Я не зможу більше зігнути деревину, і що ж тоді? Я муситиму здатися. Тому мені треба робити, що виходить, поки мені є 20. У 40 я робитиму інші речі. І в 60, в 70 — і так до скону.» Тому у тайцзицюань ми не робимо жорстких рухів, блоків, ми використовуємо внутрішню силу. Ні, це не в’ялість, це не танці. Ми вправляємось у тому, як залишитися здоровими, тримати наше тіло купи, щоб наша свідомість керувала ним. Саме в цьому проявляється сила. І це дуже непросто.

І ще одна дуже важлива річ. Як бути врівноваженим. Баланс нас утримує від падіння в старості. Як ви можете захистити себе, якщо не маєте рівноваги? Ви маєте бути як непорушна споруда — утримувати вагу унизу. . Підтримувати здоров’я, тренувати бойові навички, тоді — розвивати координацію. Штурхати людей — легко. Питання в тому щоб вас не штурхнули. В тайцзи цюань ми називаємо це  нейтралізацією. 

 

Вам тайцзицюань, умовно кажучи, дістався в спадок. П’яте покоління поспіль ваша сім’я розвиває і поширює своє надбання. Як ви ставитеся до того, що доля вирішила ваше призначення, а не ви?

В мене багато учнів по всьому світу. Наприклад, представник моєї школи в Україні — Віктор. Між нами відстань у 5 тисяч миль. Я на Сході, він  на Заході. Як же ми зустрілися? На те є причини. 

 

      Є здоров’я — буде бойове мистецтво, немає здоров’я — немає й бойового           мистецтва.

 

 

Чи цікавилися або займалися ви іншими бойовими мистецтвами? Взагалі, які бойові мистецтва вам імпонують?

Я очолюю Федерацію Ушу Канади. Я поважаю багато бойових мистецтв різних стилів. Мені ще так багато треба вивчити у тайцзицюань стилю Ву, тому, на жаль, мені бракує часу на інше. Однак ми спілкуємося із майстрами інших бойових мистецтв аби разом розвивати їх.

Ось, дивіться, я вам зараз доведу. Це є фото мого діда, тут йому було 53 роки, а іншій людині — 30 із чимось. Це поєдинок на рингу Макао. Ось тільки перший раунд, один удар. Ось ви бачите кров. Організатори захвилювалися й зупинили двобій достроково. Це був благодійний поєдинок, аби зібрати кошти для лікарні. Спочатку всі думали, як же мій дід буде змагатися із молодим вуличним громилою? То був перший відкритий поєдинок із бойових мистецтв у світі. Й мій дід взяв гору. Це відбулося у 1950х. Й після того його, мою сім’ю, мого батька запрошували викладати і до Сингапуру, і до Японії  у асоціацію дзюдо, по всьому світу.

 

Чи правда, що у вашого батька вчився сам Брюс Лі? 

Батько Брюса Лі був актором у Гонконзі. Й він був близьким другом мого батька. Перед тим, як Брюс Лі поїхав у Сполучені Штати, його батько сказав йому: «Піди навчись ще й іншого бойового мистецтва». (Брюс Лі вивчав Він Чунь). Й він три місяці вивчав тайцзицюань. Я не буду стверджувати напевне, однак мені здається, що свій легендарний тридюймовий удар він вигадав після навчання тайцзицюань. Він був дуже талановитий та кмітливий. Він зробив велику справу поширення східних бойових мистецтв у західному світі. Нема такого стилю, як кунг-фу. «Кунг-фу» насправді означає «техніка». «Ваше кунг-фу у кермуванні дуже добре». «А Ваше кунг-фу у куховарстві — просто надзвичайне». «Ваше кунг-фу у стрільбі дуже гарне». Тепер це бренд бойового мистецтва. Однак, немає гонконгівського кунг-фу. Кунг-фу — це загальна назва у галузі бойових мистецтв. Однак, Брюс Лі зробив велику справу, що познайомив західну аудиторію із китайськими бойовими мистецтвами. Він був дуже, дуже гарним хлопцем. Він багато чому навчався. І так, він вивчав тайцзицюань у мого батька.

     Засновником Тайдзицюань вважається монах Чжан Саньфен, даоський монах. Одного разу він побачив битву двох тварин — журавля та змії. Він побачив рухи цих тварин та відтворив їх як Тайдзи цюань. Первісно це було 13 форм, пізніше в стилі Ву 37 форм з повторами склали комплекс зі 108 форм.

 

Однак якщо людина має проблеми з попереком, то вона не зможе стати в правильну позицію. Вам треба розуміти будову тіла. Іноді людина не може підняти правильно руку, бо там є защем. А через шість чи три місяці  біль минає і все стає добре. Це є переваги здорового підходу. Є здоров’я — буде бойове мистецтво, без здоров’я — немає й бойового мистецтва. Це є якісне навчання. Я є представником п’ятого покоління, за мною шосте і сьоме покоління. Я маю робити правильні речі, аби вчити правильно.

 

Зараз, в період спаду, занепаду традиційних бойових мистецтв, що ви порадите їхнім майстрам, аби залишатися популярними?

Я маю наголосити, що китайське У-шу останні 10-15 років намагається просунутися до олімпійських видів спорту. Олімпійські правила складні. Ти бачиш ціль унизу — ти б’єш унизу, бачиш вгорі — треба бити зверху, наче гімнастика. І весь світ має робити те саме, однак це не працюватиме. Таким чином люди втрачають У-шу як бойове мистецтво, воно стає спортом.

Однак, традиційні бойові мистецтва — то зовсім інакше. Якщо в Китаї людина практикуватиме традиційне У-шу, її можуть ув’язнити. Аби зробити традиційні стилі знову популярними, люди мають їх поширювати. Практикувати точність, відповідність оригіналу і не зводити все до комерції. Віктор відвудував Гонконг двічі чи тричі, бо саме там він знайшов, що хотів. Він міг знайти заняття і в Києві, і в Лондоні — ближче до домівки, однак він їздить до Гонконгу. Все залежить від того, наскільки ви гарний учитель. Якщо гарний, тоді до вас пристануть послідовники.

 

Багато традиційних шкіл в Китаї та Японії були закритими, втрачали послідовників і навіть помирали, тому що в них просто переставали займатися. Як ви ставитеся до того, аби допускати іноземців до таких консервативних шкіл?

Я повністю з вами згоден. Наше старше покоління тримало школу в секреті. Я її відкриваю настільки, наскільки це можливо. Зараз 2019 рік, і необхідно мислити по-новому. Раніше одна форма вивчалася впродовж трьох років, перед тим як перейти до іншої. Таке вже більше не працює. 

 

Тайдзицюань має давню історію, однак ми намагаємося зробити його більш науковим, більш практичним.

 

 

Ви щойно повернулись зі Всесвітнього симпозіуму по тайцзицюань, який проходив в Італії, де ви брали участь як «Gatekeeper» Стиля Ву. Це означає, що тайцзицюань стає більш популярним? Який його найсолодший плід (досягнення) для вас?

Це сім’я Ян. Вони хранителі Тайцзицюань стилю Ян. Їхньому діду вже 90 років із чимось. Вони запросили представників усіх інших шести стилів зібратися. Майстра стилю Чень, Майстра стилю Ні, Ву стиль, Сунь стиль — аби обмінятися знаннями. Вся різниця стилів, що практикуються різними сім’ями, це невелика різниця у формах. Однак загалом це концептуально одне бойове мистецтво. Цей захід звернув на себе увагу всього світу: “Ого, усі шість сімей зібралися аби розвивати Тайдзи цюань!”. Було більше 300 учасників. Я щодня проводив заняття із стилю Ву. Те саме робити майстри інших сімей. Ми проводили показові демонстрації, групові заняття. У заході брали учать лікарі, і ми обговорювали, як Тайдзи цюань може дати раду із хворобою Паркінсона, полегшити психічні хвороби. У Гонrонгу я створив форми Тайдзи цюань для людей з обмеженими можливостями на візках. Так само й інші сім’ї, що діляться та поширюють свої знання. Так, я вважаю, що після семінару Тайдзи цюань стане набагато потужнішим для людей, що бажають його опанувати. 

Наведу приклад. Тай дзи  нічого не означає. Тайдзи цюань має зміст. “Цюань” означає «ця, певна форма». Тай дзи — це поєднання Інь та Ян у філософії даосизму. Це релігія. Ми не практикуємо релігію. Засновником Тайдзи цюань вважається монах Чжан Саньфен, даоський монах. Одного разу він побачив битву двох тварин —журавля та змії. Він побачив рухи цих тварин та відтворив їх як Тайдзи цюань. Первісно це були 13 форм, пізніше в стилі Ву 37 форм з повторами склали комплекс із 108 форм. Тобто вам необхідно опанувати всього 37 рухів, — і це вже є бойове мистецтво, засноване на вченні даосизму,концепція якого полягає в тому, що “сила чотирьох унцій відхиляє силу тисячі фунтів”: не рухатися — не рухатися  — рухатися — рухатися швидше. Це філософія даосизму, не релігія. Тайдзи цюань має давню історію, однак ми намагаємося зробити його більш науковим, більш практичним. Наприклад, практика рівноваги допомагає не впасти на засніжених вулицях. А у Сінгапурі? Там немає снігу. В Сінгапурі є бананові шкірки, апельсинові шкірки, на яких також можна послизнутися. Тайдзи цюань вчить збалансованості, тому, що ми називаємо “якість життя”—  не тільки стійкість проти звичних падінь, але і збалансованість у всіх ферах, що є запорукою більш здорового, чудового, якісного життя. Це не магія. Над цим треба працювати. Якщо тіло є гнучким, то і розум також. 

 

Редакція «ВОЇН СВІТЛА» вдячна організаторам приїзду майстра в Київ Навчальному Центру Тайцзицюань і особисто Віктору Барашивець за можливість проведення інтерв’ю.

Контакти:

Навчальний Центр Тайцзицюань Ву Стилю

М. Київ

Вул. Богдана Хмельницького, 16-22, станція метро “Театральна”’

Головний інструктор Віктор Барашивець

Тел.: +38 (067) 122 89 98

Сайт: taichi.ua

Електронна адреса: wu@taichi.ua

 

 

Майстре Ву, що для вас означають БМ, яка їх мета і призначення?

Загалом бойові мистецтва — це самозахист. Якщо атакуватимуть людину, яка нічого не знає про бойові мистецтва, вона захищатиметься, як зможе, аби вижити. Вона тягнутиме, штовхатиме, кусатиметься — робитиме будь-що, аби їй не завдали шкоди. Це не бойове мистецтво. Бойове мистецтво — це певний метод, як діяти у тій чи іншій ситуації (коли хтось б’є, штовхає, застосовує зброю), аби нейтралізувати напад, залишитися неушкодженим.

У світі є два типи бойових мистецтв: жорсткі та м’які. Я не казатиму, які із них кращі чи гірші, лише покажу різницю. Тайдзицюань як раз належить до м’яких стилів. Коли я кажу м’які, я маю на увазі, що для тайдзицюань найбільшим ворогом є груба сила. «Звідки ж береться сила» — спитаєте ви? Сила йде із середини, наповнюючи суглоби та зв’язки. Внутрішня сила на противагу напруженню м’язів. Сила полягає в тому, щоб свідомо її координувати та використовувати максимальний потенціал свого тіла. Це довгий процес.

Тому, щоб опанувати саме бойове мистецтво, необхідно, перш за все, стати здоровим. Для цього я рекомендую вправи на розтягнення на противагу закачуванню м’язів. Це також допомагає протидіяти старості, оскільки з віком люди стають зашкарублі, суглоби перестають нормально функціонувати. Тому необхідно тренувати гнучкість, зберігати плавність рухів, і тоді можна буде використовувати силу.

     Тайцзицюань надзвичайно логічний: ви маєте робити “А”, а тоді “Б” та “В”,                довільні забаганки не працюють. Тайцзи цюань не можна опанувати, не                               вмикаючи мізки, то є розумова праця.

 

Отож ми, китайці, віримо у долю, вдачу. Ми мали вдачу зустрітися. Як це сталося, ми ж із різних світів? Однак сидимо отут, розмовляємо. Бо нас поєднала певна енергія. Так само й з вашим питанням. Якби я не народився в моїй сім’ї, я б не цікавився тайцзи цюань, не шукав би у ньому відповіді на свої питання.

Минулого тижня я мав семінар в Італії й один із учасників підійшов до мене й сказав: “Я мучився питаннями 20 років, а ви відповіли на них усі за день!”. Отже, ви маєте знайти правильну людину. Одначе визначити, що правильно, а що — ні, це вже ваша відповідальність: що має сенс, є логічним для вас, а не вигадкою чи фантазією.

Тайцзицюань надзвичайно логічний: ви маєте робити “А”, а тоді “Б” та “В”, довільні забаганки не працюють. Тайцзицюань не можна опанувати, не вмикаючи мізки, то є розумова праця. Якби я не належав до моєї родини, я був би як усі — намагався знайти гарного вчителя та гарну школу.

 

Мало хто на Заході сприймає тайцзицюань як бойове мистецтво. В розумінні західної людини це оздоровчі практики, які не мають нічого спільного із самообороною. Чи прагнете ви спростовувати цей міф?

Зараз багато людей вчаться від різних вчителів, й самих вчителів багацько, отож люди не пізнають “бойового” застосування. Більшість каже: “Та-а, Тайцзи цюань — то для стариганів. Воно таке повільне.” Тайцзи цюань насправді бойове мистецтво, м’який стиль бойових мистецтв.

Моя сім’я, мій дід та його брат викладали у військових школах Китаю, у Академії Вест-Пойнт у США. До них перше покоління моєї сім’ї належало до професійних військових і мало навчати тайцзи цюань у палаці. Тому тайцзи цюань — то не лише про здоров’я, це дійсно бойове мистецтво, м’яке бойове мистецтво. Воно може лікувати людей, але є і великою силою.

Мені 73 роки і я все ще можу дати на горіхи такому хлопцю, як Віктор. Це не питання віку. Це ринок бойових мистецтв дурить людей: “Тайцзицюань тільки для пенсіонерів, для здоров’я”. То неправда. Щойно у вас буде здоров’я, ви матимете і бойове мистецтво. Дуже потужне й смертельне бойове мистецтво.

 

 

       Бойові мистецтва дуже логічні. 2+2 = 4. Завжди, без варіантів.

 

 

Кожен вид бойового мистецтва має безліч шкіл і стилів, така само ситуація і з тайцзи цюань. Чим можна пояснити таке явище і як людині, яка виявила бажання поринути у світ бойових мистецтв, розібратися у всіх цих гілках? Що має бути ключовим у виборі?

Раніше це справді було великою проблемою. Знаходили когось, а ви ж як білий аркуш, вас могли замалювати у будь-який колір. Якщо вам щастило, вам траплявся правдивий, справжній вчитель. Якщо ж ні, ви марнували 10 чи 20 років, аби виправити хиби, яких вас навчили.

Зараз є Інтернет — це велика поміч. Ви розумієте, де ви є. Тоді — як у книгарні. Ми продивляємося різні книжки: «так, так, так, — а ось це має сенс!» І купуємо те, що нам потрібно. Так само і з бойовими мистецтвами. Раніше багато молоді вважало тайцзицюань занадто нудним. Вони долучалися до хардкору аж років до сорока — а потім зась, «я вже так більше не можу зігнутися». Тепер люди шукають в Інтернеті. Це так легко — загуглити особу, історію. А тоді достатньо власного IQ аби обрати собі бойове мистецтво до вподоби  і почати тренуватися.

 

Розкажіть, що ви прагнете донести своїм учням?

Якщо людина цікавиться тайцзицюань стилю Ву — то є моя робота, мій обов’язок вчити її крок за кроком, наче розкривати цибулину, шар за шаром. Пояснити їй, що короткого шляху немає, не давати їй оманливу надію, сказати їй, що то довгий, непростий шлях, надати їй наснаги та терпіння. Одначе найголовніше, що я маю сказати усім інструкторам у світі – не дуріть людей, не давайте їм марних надій, не робіть того заради прибутку. У багатьох школах часто кажуть: заплатіть за рік, отримайте знижку, заплатіть за три — отримайте ще більшу. Я прошу, не викладайте заради грошей. Звісно, я теж не стільки статків маю, аби не брати гроші за тренування, однак бути розважливим — оце моя робота. Це мій професійний обов’язок — вести людей вірним шляхом. Будьте із ними щирими — і тоді вони повертатимуться до вас. Наприклад, часто буває, що люди приходять із певним питанням. Через два тренування їм здається, що вони вже все знають, що їм показують зовсім не те, що потрібно для вирішення питань, із якими вони прийшли, й на них не звертають уваги. 

 

 

Тайдзицюань вчить збалансованості, тому, що ми називаємо “якість життя” —  не тільки стійкість проти звичних падінь, але і досягнення балансу у всіх сферах, що є запорукою більш здорового, чудового, якісного життя.

 

 

Я навчаю, розвиваю Тайцзицюань 12 форм, 12 рухів. Всі ці 12 рухів містять елементи точності. Коли учні вивчать ці 12 форм і будуть зацікавлені, вони зможуть поринути глибше у вивчення Тайцзицюань. Однак перш за все, я маю зберегти їх інтерес до навчання. Так я розвиваю Тайцзицюань у сучасному світі. Інші школи роблять те саме: 20 форм, 22 форми. Це нові реалії навчання. Відкривати техніки поступово.

 

Чи використовуєте ви цигун в своїй практиці?

Це обов’язково у Тайцзицюань. Є шість рівнів. На першому рівні форми виконуються механічно. На другому механічні форми поєднуються у єдину плавну форму. Третій рівень — це залучення свідомості до виконання рухів. Четвертий рівень — це наповнення силою, внутрішньою енергією рухів. П’ятий рівень — це використання свідомості у спрямуванні Чі (Ци), це рівень Чі (Ци) у формі. І останній, безкінечний рівень – Духовний. Ви стоїте, нічого не робите, вдихаєте та видихаєте: весь рух відбувається в середині, а зовні — непорушність. Коли ви робите цю форму: рух ззовні — спокій всередині. Ви ж знаєте про Інь-Ян, символ рівноваги? Тому цигун — це обов’язково.

Подивіться, бачите Чі (Ци)? [енергійно, але плавно рухає рукою] А тепер? [робить різкий рух, зупиняючи кулак]. У нас є Чі (Ци), коли в нас немає Чі (Ци) — нам капут. Коли ви заслабли і зустрічаєтеся із другом, вас питають: “Як справи?” А ви мляво відказуєте: “Дообрее..” Це через те, що ваша Чі (Ци) слабка. На противагу: “НУ ЗВІСНО, ВСЕ ГАРАЗД!”  Все це виходить із середини, потужна Чі (Ци). Чі (Ци) — це Так, це необхідність. Однак в західному світі Чі (Ци) сприймається як щось містичне, казкове. Чі (Ци) — логічне. 

Одного разу я бачив вчителя Тайцзицюань. Вчитель сидів, медитував, коли до нього підійшов учень. А той йому каже: “Помацай мою голову! Бачиш, вона гаряча?!” Звичайно, вона була гаряча. “Це Чі (Ци) піднімається догори”, — відказав вчитель. Оце так Чі (Ци) містифікується. “О, великий ЧІ!” Все це обман. Бойові мистецтва дуже логічні. 2+2 = 4. Завжди, без варіантів.

 

Наше старше покоління тримало школу в секреті. Я її відкриваю настільки, наскільки це можливо. Зараз необхідно мислити по-новому.

 

Саме тому західний світ називає Тайдзи цюань “медитацією у русі”, коли тіло та свідомість перебувають в гармонії. У Канаді ми проводили наукові дослідження нервової та розумової активності людей, що практикують Тайдзи цюань. Західний люд не вірить словам, тільки результатам досліджень. Тож ми досліджували на базі лікарні більш як тридцять добровольців, що протягом трьох місяців вправлялися у формах Тайдзи цюань — і у більш як 30 % із них фізична та ментальна рівновага значно поліпшилися. Це є науковий підхід до вивчення Тайдзи цюань. Ось іще одна відповідь на ваше питання — як розібратися серед такої різноманітності бойових мистецтв, стилів Тайдзи цюань. В Канаді багато людей живуть у передмісті, а працюють в центрі. І тому вони шукають занять якнайближче до дому — 5 хвилин, не більше. Для них головне зручність, а не якість — і це проблема. Все це залежить від учня — наскільки він має серйозні наміри. Віктор — серйозний. Він довгий час займався різними техніками, однак щойно ми з ним поговорили по телефону і я відповів на його два запитання, — він негайно прилетів до мене у Гонконг. Допоки я не матиму розуміння, що є добре, а що погано, я маю покладатися тільки на удачу із вибором вчителя. Зараз це набагато легше – ми маємо інтернет, Гугл, «Ютуб».

 

Чи відрізняється підхід в методиках і саме розуміння тайцзицюань в некитайських майстрів?

Не кожен китаєць уміє готувати китайську їжу, так само і не кожен китаєць знає, як викладати Тайдзи цюань. Якщо ви знайшли вчителя зі східним обличчям, хто добре навчає Тайдзи цюань — вам пощастило. Однак західним людям складніше — їм треба доводити, що вони добре знають Тайдзи цюань, бо вони не китайці. Або чорним людям, або коричневим. Їм треба доводити це публіці. Мені цього робити не треба. Інше питання — це мова. Якби я не знав мови, а Віктор не знав добре англійську, нам було б дуже тяжко порозумітися. Це інтелектуальна частина. Тому я намагаюся розширити мови, якими викладаються цих 12 форм — іспанська, французька, італійська, українська, китайська. Якщо ви не знаєте мови, вам доводиться лише копіювати. На жаль, Тайдзи цюань не такий простий, як “раз”, “два”, “три”— треба пояснювати багато теорії, як робити форми, як робити їх досконалішими. Тому важлива особа вчителя і знання мови. Ми відкриті, у мене є учні по всьому світу. Якби я хотів викладати тільки китайською — я б залишився там, де народився. Однак чому ж я поїхав на Захід?

 

Яка у вас склалася думка про Навчальний Центр в Україні? Наскільки навчальний процес і результати відповідають стандартам вашого сімейного стилю? Що б ви хотіли побажати Віктору на його шляху у Тайдзи цюань?

Звісно, Віктору є куди розвиватися. Я так само постійно вчуся. Ніхто не ідеальний. Я займаюся на 60 років більше, ніж Віктор. Однак я дійсно вражений його успіхами. За рік студенти учбового центру вивчили 108 форм на гарному рівні — це вражає! Вчора я бачив як він вправляється як вчитель. Мої учні бачили це раніше. “Він робить все на дуже гарному рівні, Шифу”,— казали вони. “Направду гарний? За рік?”— думав я. Однак, коли побачив — це дійсно було добре, не ідеально, звичайно, але для року тренувань опанувати базовий рівень усіх форм — це дуже добре. Важливо не тільки те, що він сам розвивається, але й що разом із ним розвивається його група. Він дійсно єдиний справжній послідовник Тайдзи цюань стилю Ву в Україні.