Спеціально для «ВОЇН СВІТЛА» режисер стрічки Сергій Чеботаренко розповів,

як довго він шукав історію, в якій  кожен зможе впізнати себе.

Спілкувалася: Тетяна Крижанівська

Фото: надані прес-службою FILM.UA

Я не хотів знімати розпіарену історію, тому що часом можуть настільки «прикрасити» чиєсь досягнення, що ти ніколи в житті не дізнаєшся, правда це чи ні. А мені потрібна була реальна історія людини, яка живе поруч з нами.

Сергію, як ви прийшли до кіномистецтва? Ви писали, що шлях тривав понад 10 років…

Ще десять років тому я займався зовсім іншим, але мене постійно переслідувало відчуття, що я ще не знайшов себе. Так я спробував фотографувати. Знімав, звичайно, друзів. Хтось почав пропонувати гонорар, та я до останнього відмовлявся.

Потім я кинув стару роботу і далі займався лише улюбленою справою: знімав, знімав, знімав. Спочатку фото, згодом і відео. Удосконалював свою майстерність. Починав з виробників мобільних телефонів і автомобілів. Знімав музичні кліпи. Потім перейшов у інший жанр, туди, де люди розмовляють. Кіно – це те, про що я завжди мріяв.

Прем’єра мого першого відео відбулася 17 квітня 2009 року.

 

Як довго ви шукали «свою історію», «свою героїню»?

Я почав шукати історію п`ять років тому. Розпитував друзів та всіх знайомих: «Якщо почуєте, що хтось десь когось врятував чи зробив щось неймовірне, будь ласка, розкажіть мені» . Я не хотів знімати розпіарену історію, тому що часом можуть настільки «прикрасити» чиєсь досягнення, що ти ніколи в житті не дізнаєшся, правда це чи ні. А мені потрібна була реальна історія людини, яка живе поруч з нами. Можливо є вашим сусідом. Я розумів лише одне: мій жанр – байопiк.

Працюючи над іншим повнометражним фільмом з Єгором Олесовим, я випадково натрапив на нашу паралімпійську збірну. Почав читати історії, в кого що трапилось в житті. Дізнався про українську легкоатлетку Оксану Ботурчук – я був дуже вражений. Почав шукати матерiал про неї, але майже нічого не було, лише одне інтерв’ю з регiонального телеканалу.

Я розповів Єгору. Він сказав: «Звучить круто, зустрінься з нею». Вже за декілька днів я був у Дніпрі і брав у неї інтерв’ю… Вона розповіла мені дуже багато важливих дрібниць зі свого життя та спорту. Про свої конфлікти, про дискваліфікації, аварію та про паралімпіаду в Пекіні. Я сів у потяг та поки їхав до Києва за п’ять-шість годин обрав найважливіше та склав це в розгорнутий синопсис.

 

 

Ви хочете розказати в «Пульсі» історію про людину, особистість, її внутрішній світ і почуття чи про образ героя, що надихає інших на подолання перешкод?

Є одне речення, котре і стало логлайном нашого фільму – «Українська легкоатлетка потрапляє в аварію, та майже повністю втрачає зір, однак попри все знаходить в собі сили і перемагає на паралімпіаді в Пекіні». 

 

Багато хто надихається на заняття спортом чи бойовими мистецтвами завдяки кінематографу. Але ж кіно і регулярні тренування, реальне  життя  –  це різні речі. Що хочете сказати своїм фільмом ви?

Для того, щоб краще зрозуміти героїню і зануритися в тему спорту, я сам почав займатися, взяв собі тренера. Причому зробив я це без зайвого галасу, щоб ніхто не розумів, навiщо я тут. Тренер запропонувала мені займатися на олімпійському стадіоні. Я прийшов туди, почав бігати.

Цінність сюжету в тому, що ми розповідаємо історію дівчини яка майже нічого не бачить, але окрім неї та її близьких ніхто про це не знає.

Я б хотів, щоб люди, котрі не можуть наважитись на рішучий крок, подивилися «Пульс» і стали міцніші духом, щоб вони відчули гордість за нашу дівчину.

Я хочу, щоб люди, котрі подивляться кіно, впізнали себе в наших героях.

 

Так почалося наше знайомство з тренером Віталією Ротарь. Вона почала мене тренувати і це було справді «по кайфу». Паралельно почалася робота над сценарієм. Це була цiла вічність. Та тiльки, коли вийшов перший прес-реліз, я розповів тренеру, що не просто так займаюсь, а працюю над фільмом.  

 

Як підбирали акторів? Як вони поставилися до тематики стрічки?

Для мене було дуже важливо під час кастингів  хоча б трохи зберегти типажнiсть та щоб був хоч приблизний збіг по енергетиці з нашими героями. В цьому цінність цієї історії. Маленьке місто повинно залишитись маленьким містом. А ще я хочу, щоб люди, котрі подивляться це кіно, впізнали себе в наших героях.

Нашу головну героїню я обирав дуже ретельно. Наталя грала як мені було потрібно, та була не зовсім спортивною. Вона почала тренуватись у Віталії. Працювала три місяці. Потім за неї взялися хлопці зі спортклубу FIZIKA. На сьогодні вона тренується вже півроку. Я вважаю, що це дуже круто, коли актор настільки відданий ролі та проходить такі трансформації.

Відiбрали на ролі найкращих акторів.

У зьйомках фiльму беруть участь: Ахтем Сеітаблаєв, Лілія Ребрик, Станіслав Боклан, Вікторія Левченко, Олександр Кобзар, Наталія Доля, Сергій Лузановський, Роман Ясіновський, Максим Самчик, Дар’я Баріхашвілі та iншi. Приємно, що під час кастингів актори підходили і казали, що це дуже несподівана тема, яка суттєво відрізняється від усього на кіноринку.

  

Яку ще тему ви вирішили підняти в «Пульсі»?

Цінність сюжету в тому, що ми розповідаємо історію дівчини яка майже нічого не бачить, але окрім неї та її близьких ніхто про це не знає. Зовні вона виглядає як звичайна людина i коли вона приходить до тренера, Віталія Семеновича Сорочана, то не показує свої проблеми із зором. Головна героїня робить вигляд, що нормально бачить, що вона така ж як усі. Вона просто тренується з іншими спортсменами.

 

Дуже важливо те, що такі люди живуть серед нас, та ми про них мало що знаємо, тому що не помічаємо їхніх проблем. Наш оператор, Юрiй Король, запропонував рішення: робити вставки cуб’єктивної камери, щоб сильніше передати відчуття героїні. Таким чином ми можемо передати як саме вона бачить. Так ми транслюємо реальний світ таких людей та завдяки цьому всi глядачі зможуть збагнути, що навколо є люди з дуже незвичними і складними долями, хоча одразу цього так і не помітиш.

 

Слоган фільму: «Живи. Мрій. Долай». Чому саме так?

Iсторiя Оксани Ботурчук дуже потужна саме тому, що вона знайшла в собі сили для того щоб незважаючи ні на що тренуватись далi та перемогти. Я б хотів, щоб люди, котрі не можуть наважитись на рішучий крок, подивилися «Пульс» і стали міцніші духом, щоб вони відчули гордість за нашу дівчину. Нашим фільмом хочу нагадати, що всі можуть досягти будь-чого, варто лише мріяти i багато працювати. Історія Оксани Ботурчук – чудовий стимул для багатьох людей, які опускають руки та слухають тих, хто каже їм, що у них нічого не вийде. У вас усе вийде, просто повірте в себе. Живіть, мрійте та долайте.

 

Логлайн фільму – «Українська легкоатлетка потрапляє в аварію, та майже повністю втрачає зір, однак попри все знаходить в собі сили і перемагає на паралімпіаді в Пекіні».