Під час свого візиту в Україну Дай Сіфу Саймон Майєр спеціально для «ВОЇНА СВІТЛА» розкрив спорідненість принципів та концепцій

філіппінської системи ескріма та китайського він-чунь, розповів про баланс між філософію і самозахистом, між традиціями і сучасністю.

 

Спілкувалася: Тетяна Крижанівська

Переклад: Андрій Коваленко

Фото: Антон Федоров

 

 

Саймон, що для вас означають традиційні бойові мистецтва?

Ми і є традиційне бойове мистецтво. Історія він-чунь налічує близько 500 років, а може і більше. Я не знаю, як розділяти бойові мистецтва, і які з них можна назвати традиційними, а які нетрадиційними. Бо у всі вони мають коріння. Навіть якщо у вас є сучасна школа ММА, в межах цієї школи також, можливо, викладаються кунг-фу, айкідо, карате і бокс, але і бокс, і айкідо мають свою історію. Таким чином, що б ми не вивчали, ми опираємося на певні традиції, коріння. Кожен вид був кимось заснований: тим, хто мав нову ідею, нове натхнення і бачення. 

Отже, розвиток завжди присутній. Завжди є щось, що рухає прогрес, але це «щось» завжди має базу, коріння в реальному світі. У кожного з нас були вчителі. І в наших вчителів були свої наставники – всі майстри колись були учнями. І все, що ми робимо базується на знаннях наших вчителів і вчителів наших вчителів.

 

Для вас бойові мистецтва це, перш за все, ефективний самозахист чи все ж, філософія?

І те, й інше, але ви повинні починати з простіших речей. Самооборона – більш проста концепція, а філософія бойових мистецтв стає частиною вашого розвитку в подальшому. Наприклад, я займаюся бойовими мистецтвами заради самого мистецтва, але коли переді мною стоїть людина, яка почуває себе некомфортно в сучасному світі, тоді моя робота буде полягати в тому, щоб спочатку навчити її самообороні, а коли людина вже розвинулась і отримала необхідні навички, тоді вона може прийти до мене і сказати: «Мені тепер більш цікаво зрозуміти глибину мистецтва.» І тоді мої завдання знову зміняться, і я перетворюся на вчителя аспектів мистецтва. 

Я тут для того, щоб студент пізнав саме те, що йому або їй потрібно. Я тут для всіх (хтось може бути старшим, молодшим, фізично розвиненим чи ні), моя робота – вчити кожного тому, чого той прагне. У мистецтві є величезна глибина. Я можу працювати з кимось понад 20 років, і ми все ще не можемо завершити процес навчання. Таким чином, торкаючись глибини мистецтва, я можу занурюватися у філософську частину так само, як і просто викладати систему самооборони, яка знадобиться на вулиці. Я думаю, якби філософія не була частиною бойового мистецтва, це було б дуже сумно. 

 

Кому належить ідея поєднати традиційний він-чунь з прикладною філіппінською системою ескріма?

Мій Сіфу, Кіт Кернспехт, учив багатьом стилям, але знайшов себе у він-чунь, у процесі вивчення якого робота зі зброєю з’являлася на більш пізньому етапі. Але в той же час він хотів дати своїм учням щось, що безпосередньо починається з роботи зі зброєю. Саме такою є ескріма, вона починається з практики зі зброєю і завершується голими руками. У він-чунь все навпаки. Він хотів взяти щось подібне за ідеєю – щоб саме навчання відбувалося з різних боків. Щоб у такий спосіб опанування двох стилів ніби зустрічалося посередині. І він знайшов такий зв’язок. У нього було два основних вчителя: одночасно він займався у китайського наставника, доктора Леунг Тінга та навчався у майстра Рене Латози. Обидва майстра навчали мого Сіфу, й коли у 1988 році я прийшов до нього, він міг запропонувати у своїй школі обидва стилі. 

Отож, я скористався можливості навчатися двох дисциплін одразу. Я не мав винаходити нічого нового. Ідея полягала в такому: «Гаразд, мені подобається витонченість та прямота він-чунь, однак при навчанні має сплинути певний час до того, як учні почнуть вправлятися зі зброєю. Я хотів би навчати свої учнів у такий спосіб, аби вони одразу вивчали техніки зі зброєю», – ось так це поєдналося в єдину схему. Це не була моя ідея. 

Саме тому я й кажу, що ми маємо поєднувати різні речі, аби винаходити нові вирішення старих задач, і кожне нове покоління намагається покращити це. Я гадаю, що ми вийшли за межі традиційного світогляду, однак водночас можемо дотримуватися традицій. Ми мислимо нестандартно вже протягом 500 років, і весь час прагнемо винаходити нове та щось покращувати. 

 

Мені подобається витонченість та прямота він-чунь, однак при навчанні має    сплинути певний час до того, як учні почнуть вправлятися зі зброєю. Я хотів би   навчати свої учнів у такий спосіб, аби вони одразу вивчали техніки зі зброєю.   

 

Ви проводите багато часу, вправляючись зі зброєю, і вагома частина вашої системи – це робота зі зброєю. Як це відбувається? Які особливі підходи у вашій системі до роботи зі зброєю?

Те що ми розуміймо під терміном зброя, в нашої школі – це тільки інструмент тренування тіла. Ви можете застосувати будь-що. Можете взяти соломинку для коктейлю і виробляти із нею те саме, якби це була справжня зброя. Робота зі зброєю не обмежується мачете. Я не піду з мачете скуплятися до супермаркету, однак я маю пластикову картку, маю гаманця. Якщо хтось наближається до мене, я ці предмети сприймаю як зброю.

Я не можу обмежувати себе у самозахисті лише випадками, коли я маю мачете. Інакше я нічого не зможу зробити, як його не матиму. Я маю використовувати все, що маю під рукою, наприклад, звичайна паличка – проста річ, до того ж недорога, безпечна у зберіганні та носінні. Таким чином, у нас з’являється ще один інструмент, з яким ви можете вправлятися.

Тому будь-що, двосторонній клинок, кинджал, так само як ваша кредитна картка, ручка чи соломинка – усе це може бути використано в якості зброї. Головна мета навчання та тренувань, це те що людина сама стає зброєю. Збалансованою та гармонійною зброєю. 

 

Те, що ми розуміймо під терміном зброя, в нашій школі – це тільки інструмент    тренування тіла. Ви можете застосувати будь-що. Головна мета навчання та    тренувань – це те, що людина сама стає зброєю.     

 

 

Багато людей приходять до бойових мистецтв, натхненні кінострічками про них. Як це відбулося з вами?

Я гадаю, що свого часу для багатьох це відбувалося подібно. І головною причиною був феномен Брюса Лі. Мені дуже подобалося те, що я бачив на екрані. Однак, у моєму випадку я радше віднайшов шлях через філософію, оскільки в той час багато читав. Я вивчив багато з написаного про бойові мистецтва ще в 16 років. Отож, можна сказати, знайшов шлях до бойових мистецтв через бібліотеку. Я шукав інформацію усією Європою: від Амстердаму до Риму, був і в Болгарії, й у Відні, у різних містах, і всюди вивчав бойові мистецтва. Так, я був натхненним Брюсом Лі, однак мені знадобився певний час, аби знайти свого вчителя. А коли знайшов – зрозумів, що подальший шлях маю подолати поруч з ним.

 

Як ви гадаєте, що ми можемо зробити аби бойові мистецтва перебували на піку популярності?

Я дійсно гадаю, що бойові мистецтва зараз дуже популярні. Багато людей наразі ними займаються, й це дуже широкий діапазон, оскільки з одного боку є олімпійські види: таеквон-до, боротьба, бокс, вони також частина світу бойових мистецтв. А з іншого – багато людей опановують свій шлях через цигун. Вибір надзвичайно великий. Все залежить від того, що люди прагнуть отримати від цих занять.

Коли до мене приходить студент, я маю перш за все зрозуміти, що саме він шукає, аби допомогти якнайкраще. Я маю для цього всі можливості: чи то навчати з акцентом на загальне зміцнення здоров’я, або ж викладати те, що стосується цигун, або навчати самообороні, або ж готувати їх до поєдинків на турнірах.

Особисто мені хотілося б, щоб люди буди віддані бойовим мистецтвам триваліший час. Не полишали заняття після шести місяців, опустивши руки після першої ж невдачі. Я хотів би, щоб послідовники бойових мистецтв дійсно усвідомили, що можливість розкрити увесь їхній потенціал, те, як вони зможуть змінити своє життя, збільшується з часом занять. Щоб люди оцінювали свій поступ не через чотири тижні занять, а знайшли можливість займатися довше і повернулися до цього принаймні через рік.

Особисто мені хотілося б,    

щоб люди буди віддані бойовим мистецтвам триваліший час.   

 

 

ДОСЬЄ: 

Саймон Майєр – 5-й  майстерський рівень він-чунь, 7-й майстерський рівень ескріма.

Випускник елітної Академії він-чунь «Замок» (EWTO), що до 2008 року знаходилася в історичному замку Лагнезел (Німеччина), учень Гранд-майстра Кейта Р. Керншпехта (10-й майстерський рівень він-чунь), учень Гранд-майстра Рене Латози (ескріма). 

Дай Сіфу Саймон вивчає він-чунь кунг-фу більше 30 років. Він практикував з дванадцятьма різними майстрами він-чунь, в тому числі з патріархом школи Ланг Тінгом, який є учнем Іп Мана. Дай Сіфу Саймон провів більше 300 семінарів для студентів Академії, а також для професійних охоронців та працівників спецпідрозділів поліції. 

У 1996 Дай Сіфу Саймон Майєр відкрив власну школу в Сан-Франциско. 

Він зміг вивести школу він-чунь на передовий рубіж у США за рахунок повної посвяти, невтомної праці та постійних контактів з майстрами світового класу. 

Вивчення Латозою ескріма (філіппінська система бою зі зброєю та без неї) почалося ще у стінах Академії в Німеччині, а після приїзду в Каліфорнію Дай Сіфу Саймон став прямим учнем Гранд-майстра Рене Латози.

 

Мій Сіфу знайшов себе у він-чунь, у процесі вивчення якого робота зі зброєю    з’являлася на більш пізньому етапі. Але в той же час він хотів дати своїм учням    щось, що безпосередньо починається з роботи зі зброєю. Саме такою є ескріма.   

 

Як ви використовуєте обидві системи у процесі навчання? Як будуєте навчальний процес, щоб вони гармонійно співіснували?

Коли я викладаю він-чунь, я користуюся прикладами рухів мого тіла, а щоб підкреслити певний момент – звертаюся до способів руху в ескріма. Це для кращої демонстрації того, як рухаюсь я, а не задля демонстрації певної техніки. Отож, я роблю таке: я демонструю приклад та звертаю увагу на те, як це відбувається в одній системі, а згодом – демонструю ті ж аспекти через призму іншої. Завдяки цьому ви можете побачити це під іншим кутом, і ваш він-чунь несподівано покращується. Це допомагає мені демонструвати інший бік того самого процесу – наче як дві сторони однієї монети або дві половини цілого.

 

Філіппінські бойові мистецтва не надто відомі в Україні. Розкажіть, будь-ласка, чи є різниця між ними, та які основні принципи усіх філіппінських бойових мистецтв, зокрема, калі, арніс, ескріма?

Слова «калі», «арніс», «ескріма» походять з діалектів різних регіонів Філіппін. Усі вони мають спільний підхід – це боротьба з озброєним противником голіруч. Усі передбачають техніки з мачете, поєдинки на палицях, ножовий бій. Усе це має різні назви лишень тому, що так люди говорять у певному регіоні.

Подібно до того, як у китайських стилях хун-гар чи цай лі фо використані прізвища – Цай, Лі та Фей, так само з калі, арніс чи ескріма: існують сім’ї, де батько, дід чи прадід навчали родину чи рід як захищатися. Ці родові імена згодом стають назвами стилів. Отже, наша сім’я Латоза. Рене Латоза, його батько та дядько, і усі аж до прадіда знали, що це їхній сімейний стиль. А в інших частинах Азії, наприклад, існує каларі – це ім’я сім’ї та стилю. Так само у кожної сім’ї в Китаї був свій стиль. Сьогодні певні стилі більш відомі, наприклад, хун-гар (також сімейний стиль), де «Хун» – це прізвище, «гар» – сім’я. Тож кожен стиль у він-чунь походить від певної групи людей. Це рівною мірою стосується філіппінських бойових мистецтв: в одному регіоні вони мають назву «калі», в інших – «арніс», «ескріма». «Ескріма» буквально означає «сутичка».

Слова «калі», «арніс», «ескріма» походять з діалектів різних регіонів Філіппін. Усі вони мають спільний підхід – це боротьба з озброєним противником голіруч. Усі передбачають техніки з мачете, поєдинки на палицях, ножовий бій.   

 

Чи знали ви, що ескріма широко застосовується каскадерами для постановки бойових сцен? В чому, на вашу думку, причина її популярності серед них?

Є сім’я Сайок. Вона давно – понад 25 років – проторувала собі шлях до американської кіноіндустрії. Вони ставили хореографію сутичок та бойових сцен у величезній кількості фільмів, зокрема, у стрічці «Загнаний». За цей час вони провели справді велику роботу. Також вони готові ділитися своїм досвідом, навчати інших.

І, звісно, як це зазвичай трапляється, якщо хтось є успішним у чомусь – інші намагатимуться наслідувати цей успіх. Тому стиль так широко представлений у фільмах. Вони знають, що роблять. Вони – гарні хлопці, що працюють у стилі, успадкованому від прадіда. Це їх стиль, стиль сайок. Також вони підтримують гарний зв’язок зі спільнотою бойових мистецтв, дружать із Рене Латозою, ми усі спілкуємося.

Отже, цілком логічно те, що навчання певному стилю вдається, і все це добре працює – все більше і більше людей прагнутимуть навчатися того самого. Всі вони мають спільного знаменника, всі навчають схожим ідеям, бо разом походять з регіону з певними особливостями володіння стилями калі, арніс, ескріма. 

Це не таеквон-до. В основу таеквон-до покладено інші ідеї. Це вірно і для хапкідо, дзю-дзюцу та японського айкідо. У західному світі також є дуже старі традиційні бойові мистецтва, наприклад, стиль боротьби, що походить від монахів Західної Європи. Тож кожен має свої традиції, але ж саме ця сім’я вторувала собі шлях до кіноіндустрії, бо вони направду роблять усе якісно.

«Ескріма» буквально означає «сутичка».    

 

Чи адаптуєте ви технічні елементи вашого викладання до сучасних реалій?

Звісно, я ж не можу просто навчати, як можна когось вбити. Я маю враховувати вимоги законів, що стосуються самооборони. Відтак, мені треба викладати цивільну версію бойових мистецтв.

Наведу приклад: я вивчав він-чунь та ескріма в класичному західному замку. Це було дуже старе місце. Одного разу вчитель сказав нам: «У цьому будинку так само холодно, як і зовні. Отож беріть все своє начиння та гайда тренуватися на снігу». І ми тренувалися надворі з повним спорядженням, вдягнуті у важкий дебелий одяг та великі теплі чоботи. А іншого разу, коли ми були на внутрішньому подвір’ї, він скомандував: «А тепер ми будемо битися садовими меблями». Наступного разу ми тренувалися на верхньому майданчику однієї з веж замку, так, як це було у старі часи, в дуже тісному оточенні. Також ми тренувалися разом із шістьма спецагентами із гвинтокрилом та лімузином, відпрацьовуючи сценарій транспортування VIP-клієнта автомобілем з куленепробивним склом, до того ж ми були вдягнуті у бронежилети. І у всіх цих ситуаціям ми використовували ескріму та він-чунь.

Отож я не думаю, що є необхідність щось змінювати у технічному плані. Ми повинні спромогтися застосовувати бойове мистецтво у будь-яких обставинах. Я повинен зуміти тренуватися у басейні чи озері так само, наче займався б у залі для боротьби чи йоги. Зрештою, техніка лишається незмінною, але ж я маю адаптувати її до оточення.

Ось наприклад, поміркуйте як би ви взаємодіяли із сліпою людиною. Одним із найліпших моїх партнерів на тренуваннях був сліпий. Інший мій партнер з тренувань мав штучну руку, однак, я цього довгий час не усвідомлював, бо він носив одяг з довгими рукавами та рукавички. Таким чином, підхід та методи завжди мають застосовуватися з огляду на те, що вас оточує. Це є справедливим і щодо сучасного світу. 

Редакція «ВОЇН СВІТЛА» висловлює подяку організатору семінару Саймона Майєра в Україні та представнику школи V-Techmartialartscenter в Україні Ігорю Лінецькому

Контакт:     escrimador@ukr.net       +380503113377