Капоейра досі викликає купу жартів, оскільки її сприймають як танок. Але мій перший майстер Mestre Barrao ніколи не розглядав капоейру як розвагу. Мені пощастило поєднати з капоейрою не тільки роботу, особисте життя, а й друзів, подорожі, хобі. Мої найкращі друзі — мої викладачі і учні.

Текст:

Фото:

 

Якою ти себе пам’ятаєш до появи в твоєму житті БМ? 

Я завжди була активною і любила пробувати щось нове. У дитинстві батьки робили акцент на розвиток моїх творчих здібностей. Спробувала багато чого: малювання, музику, французьку мову тощо. Мабуть все, що було тоді в  «Будинку дітей та юнацтва» у Києві. 

У дорослому житті я себе бачила музикантом. Я була в музичному гурті, ми виступали і планували запис альбому. Деякі аудіозаписи у мене залишилися досі. Чого завжди не вистачало у моєму житті, так це фізичних навантажень. 

 

Як у життя увірвались БМ ?

З капоейрою я познайомилася, коли мені було вже 20 років. Я шукала, яким би спортом зайнятися, і натрапила на капоейру. Вона мене вразила всім. Там не була потрібна якась особлива фізична підготовка, не було обмежень за віком, зростом або вагою. 

Тоді капоейра тільки набирала популярності, практикуючих було небагато. Дівчат значно менше, ніж хлопців. Я швидко зрозуміла, що зможу об’єднати свої музичні здібності з капоейрою і мені не треба буде розриватися між тренуваннями і репетиціями. Я залишила музику і з головою поринула у світ капоейри. Відверто кажучи, я кардинально змінила свій стиль, від зовнішнього вигляду до особистого життя.

Я кардинально змінила свій стиль –

від зовнішнього вигляду до особистого життя

 

Якими були твої уявлення про БМ на початку занять? 

Капоейру тоді знали лише за фільмом «Тільки найсильніший» з Марком Дакаскосом. Впевненості, що вона приживеться в Україні, не було. Ситуація змінилася після того, як я з’їздила на міжнародний семінар Summer Meeting в Німеччину, де ми познайомились з десятками майстрів капоейри. В Європі цим бойовим мистецтвом займалося багато людей, і регулярно проходили масштабні міжнародні заходи. Капоейру визнали не лише бойовим мистецтвом, а й спортом. Тоді я остаточно вирішила, що це моє і я хочу в цьому напрямку розвиватися. 

 

Чи підтримали нове захоплення рідні, друзі, оточення?

Скажемо так: усім було цікаво, чим це закінчиться. Багато хто з оточення моє захоплення капоейрою сприймали як тимчасове. Дехто чекав, що я повернуся назад в музику. Багато  друзів приходили займатися, а хтось — подивитися, де я працюю.

Після поїздки в Німеччину я познайомилася з тренером Яном Шаститко. Він повірив у мене та підштовхнув до створення своєї групи і ще однієї школи капоейри в Україні. 

 

Мене досі запитують,

чи можу я  «утанцювати» майстра з боксу

 

Що почало змінюватись у житті з появою БМ? 

Змінилося коло спілкування. Треба було багато працювати, бо капоейра ще не була в нашій країні популярною. Тому, крім свого особистого розвитку необхідно було працювати ще над її впізнаваністю в країні. Я стала більш зібраною і сильнішою. Тому що займалася не тільки тренерською роботою, але ще й була організаторкою. Доводилося робити все самостійно. Писати статті, робити сайт, монтувати відеоролики. Стало ще менше вільного часу. 

 

Жінки-ВОЇНИ — зразкові викладачі та уважні учні

Тетяна Крижанівська

Воїн Світла

ДОСЬЄ: Ірена Галкіна (Бойко)

Викладачка капоейри в міжнародній школі  «Арте ду Бразил», яка входить у всесвітню федерацію капоейри. Стаж в капоейрі 20 років. Засновниця Культурно-спортивного бразильського центру  «Арте ду Бразил» в Україні. Організаторка щорічного Фестивалю капоейри.

 

Наскільки очікуваним виявився шлях БМ? 

Було мало інформації, багато технічних моментів треба було освоювати по відео. Ми намагалися по максимуму записувати усі семінари та майстер-класи, на які вдавалося потрапити. Так само в Україні тоді важко було знайти викладача португальської мови. А майстри капоейри говорять португальською. Доводилося вчити самостійно. Всі гроші йшли на поїздки, необхідне обладнання та оренду зали.

На жаль, у фільмах капоейра якщо і є, то показана як більш програшне мистецтво на відміну від інших. Треба було доводити світу, що ми не займаємося танцями, ми займаємося повноцінним бойовим мистецтвом.

 

Коли зрозуміла, що БМ стали частиною життя, тебе самої?

Коли ми провели першу атестацію в Україні. Це був 2005 рік. Було дуже складно привезти відразу трьох майстрів з самої Бразилії. Серед них був всесвітньо відомий Mestre Barrao. А ще приїхали гості з Польщі, Казахстану, Росії. Все це треба було організувати і провести масштабний семінар, презентацію і атестацію 40 спортсменів. Я влізла в борги, але це тільки підігріло інтерес.

 

Треба було доводити світу, що ми не займаємося танцями, ми займаємося повноцінним бойовим мистецтвом

 

Чи адекватно суспільство і чоловіки сприймають жінок в БМ? 

Спершу навіть у самому співтоваристві капоейристів чоловіки ставилися до жінок зверхньо. Сьогодні ситуація значно покращилася, але внутрішня конкуренція з їхнього боку залишилася назавжди. Цікаво те, що майстри інших бойових мистецтв, навпаки, ставилися з повагою. Були моменти, коли ми перетиналися на виступах, на телебаченні тощо, всім було цікаво познайомитися зі мною, з нашими учнями і нашим бойовим мистецтвом.

Капоейра досі викликає купу жартів, оскільки її сприймають як танок. Але мій перший майстер Mestre Barrao ніколи не розглядав капоейру як розвагу. В Україні на семінарі фізичні навантаження були такі, що ми виповзали з залу. А коли ми приїхали до Бразилії, тренування були по три години декілька разів на день. Додатково всі викладачі ходили в тренажерний зал. Більш дорослі пояси додатково освоювали бразильське джиу джитсу і ММА.

З смішного, мене досі запитують, чи можу я  «утанцювати» учня або майстра з боксу, карате або інших БМ. Не люблю, коли взагалі порівнюють бойові мистецтва між собою в площині  «хто кого переможе в спарингу”.

 

Крім свого особистого розвитку, необхідно було працювати над впізнаваністю капоейри в країні

 

Якою ти бачиш і відчуваєш жінку в БМ? 

Я бачу сильних, красивих жінок, які встигають рухатися вперед самі і рухати всіх навколо. Жінки-ВОЇНИ — зразкові викладачі та уважні учні. І їм часом набагато складніше розриватися між особистим життям і важкими тренуваннями. Хотілося б, щоб сучасний соціум менше дивувався тому, що жінка може займатися БМ.

 

Чи стояли колись БМ на заваді особистого життя, роботи? 

Саме в капоейрі я зустріла свого майбутнього чоловіка. І ми разом пройшли найважчі періоди становлення школи. Він сьогодні займається нерегулярно, але підтримує мене. Щонайменше три рази в тиждень вечорами він залишається з нашим маленьким сином. І якщо є можливість допомогти мені на тренуваннях, мій чоловік без сумніву робить це.

Мені пощастило поєднати з капоейрою не тільки роботу, особисте життя, а й друзів, подорожі, хобі. Мої найкращі друзі — мої викладачі і учні.

 

Я не збираюся зупинятися. Немає межі досконалості

 

Що ти знайшла і що шукаєш в БМ сьогодні?

Я не збираюся зупинятися. Немає межі досконалості. Нам треба визнати, що, на жаль, держава не працює над популяризацією бойових мистецтв в цілому. Зараз капоейра, як і інші традиційні БМ, не така популярна, як сучасні напрямки єдиноборств. Хочу повернути їй популярність. Капоейра для мене — це частина життя. Як я вже казала, там все: мої друзі, моя родина. У капоейрі відкрилася моя індивідуальність.

 

Що порадиш майбутнім жінкам-воїнам?

Не звертати увагу на те, що до них можуть ставитися зухвало. Жінки більш наполегливі, терплячі і уважні. Вони рідко кидають все на півдорозі, якщо це дійсно їх зацікавило. 

Тому займайтеся тим, чим сподобалося і Всесвіт обов’язково сприятиме вам.