Спілкувався:

Сергій Черкасов

Фото: 

«JCPenney Portraits»

Сенсею, у вашій родині вже декілька поколінь карате передається від батька сину. Розкажіть про своє дитинство, як це було?

Я народився в родині каратеків. З раннього дитинства батько брав мене з собою в додзьо. В нього не було іншого вибору, тому що він виховував мене сам. Спочатку я просто грався там і роздивлявся, як займаються дорослі. В ті часи не було дитячого карате, як зараз. Мій батько працював, а я маленький бігав по залу, грався з різними предметами та пробував повторювати рухи, які відпрацьовували батькові учні. В три роки я вже ходив за своїм батьком і робив ой-цукі, а він мене виправляв. Предмети, що наповнювали додзьо, були для мене іграшками. Я одягав батьківські тетсу гета (залізні сандалі) і пробував ходити в них, тому що так робив мій батько. Бив руками і ногами маківару, тому що вона здавалась мені якимсь чудовиськом, котрого конче необхідно перемогти. Це було весело. В сім років я почав тренуватись уважніше. Батько створив для мене методику. Можна впевнено сказати, що з семи років в мене почались постійні заняття з карате. База давалась неважко, тому що я бачив практику дорослих кожного дня. Карате немов саме собою проникало в мене. Та коли приходив час, інформація розкривалась мені новим сенсом. Минуло не так багато часу від початку занять, і я почав розуміти по-новому старі, давно відомі мені форми. Коли мені було двадцять сім років, мій батько, Кеннет Фунакосі переїхав в Каліфорнію. Я залишився на Гаваях головним інструктором в нашому додзьо. Пригадуючи цей період свого життя, я розумію, що саме тоді в мене з’явилась відповідальність перед тими, кого я навчаю та перед самим собою. З кожним днем я все уважніше ставився до карате. Так тиждень за тижнем я працював над собою, поступово стверджуючись в розумінні – це мій шлях. Я віддавав всі сили практиці, а карате за це розкривало мені свої таємниці.

Озираючись назад з висоти віку й досвіду поділіться, що вам дала практика карате?

Все найголовніше, чому можна навчитись, практикуючи карате, сформулював в додзьо-кун Гітін Фунакосі Сенсей. Додзьо-кун – це п’ять філософських принципів, в котрих сконцентрована суть світогляду практика сьотокан карате. Багато людей вважають, що карате – це двобій, і фокус своєї уваги, всі свої сили зосереджують саме на цьому. На куміте. На техніках атаки і захисту. Звичайно, це непогано, і якийсь певний етап практики саме куміте є тим ковалем, котрий виковує наше тіло. Але з часом все змінюється. Мої вчителі постійно повторювали мені, що карате – це насамперед праця над собою не тільки і не стільки зовні, скільки в глибинах свого серця, свого духу. Це загартовування волі до сталевого дзвону. Для мене карате у всьому, що є в житті. Карате допомагає мені завжди: тримати баланс в сімейних стосунках, працювати над простими життєвими справами, спілкуватися з людьми. Воно зі мною в ті хвилини, коли я залишаюсь сам на сам із собою. На мою думку, найголовніше – це постійно ставати кращім за себе, а не за інших. Саме це надихає мене на працю знову і знову.

Карате – це насамперед праця над собою не тільки і не стільки зовні, скільки в глибинах свого серця, свого духу”

Карате нараховує більше десяти різних стилів, відомих усьому світу. Яка між ними різниця і що спільного? Що виділяє сьотокан карате у цьому ряду?

Наскільки мені відомо, філософія карате у всіх школах однакова. Однакові ката. Деякі школи не вчать ті чи інші складні ката, деякі вчать. Але головне, що дійсно має сенс, це інструктор та його стиль. Якщо інструктор глибоко розуміє карате, живе практикою, та практикує в житті, за стінами додзьо, то він має дуже сильну школу. Його карате живе. Він зможе все пояснити і донести до своїх учнів. Сьотокан в світі карате виділяє лише те, що ми першими розповсюдили свою ідею по всьому світу. 

Скільки часу займає у вас особиста практика карате в динаміці дня?

Кожну секунду. Це правда! У всьому, що я роблю в звичайному житті, за межами свого додзьо, у всьому є карате. Карате – це шлях. Життя – це шлях. Моє життя – це карате.

У вас були випадки, коли потрібно було застосувати карате на вулиці?

Постійно! Гаваї – це осередок бійців різних стилів. У нас там живе та приїжджає на відпочинок велика кількість людей, котрі певною мірою знайомі з бойовими мистецтвами. Бувають випадки, коли одними словами не вдається владнати конфлікт. До того ж молодим бійцям кортить випробувати свою техніку на вулиці, ну хоча б просто тому, що багатьом це цікаво. Тоді в справу йдуть руки і ноги. Чомусь так стається, але в мене це завжди чесні бійки, сам на сам. Такі бійки створюють навкруги тебе якусь особливу репутацію. Репутацію людини, яка не слабка. Яка певною мірою володіє бойовими мистецтвами, але не використовує ці знання в злочинних цілях. Репутацію людини честі.

Хто ваші вчителі сьогодні?

Сьогодні, як і багато років тому, я набуваю знань з карате від мого батька, Кеннета Фунакосі. Багато чому продовжую вчитись в техніках Хірокадзу Канадзави. Читаючи книги Гітіна Фунакосі, я кожного разу по-новому починаю розуміти його філософію, глибину відчуття життя майстром та роль карате в житті.

У всьому, що я роблю в звичайному житті, за межами свого додзьо, у всьому є карате. Карате – це шлях. Життя – це шлях. Моє життя – це карате”

Карате  і духовність, який між ними зв’язок?

Спочатку ми шукаємо силу в техніках карате, а потім, стаючи старшими, починаємо розшукувати мир в своєму серці, поглиблюючись в філософію бойових мистецтв.

Сенсею, дайте читачам пораду, котра допоможе людям пережити ті дні, коли холодно, тяжко, понуро і темно.

Коли вам стає важко, читайте додзьо-кун, там є все. Робіть світ кращім, ніж він є тепер. Надихайтесь своєю творчістю. Велика сила схована в кожному із нас.

Редакція «Воїн Світла» вдячна за організацію візиту Сіхана Кевіна Фунакосі в Україну Президенту ГО «Всеукраїнська Федерація Фунакосі Сьотокан Карате», Заслуженому тренеру України Анатолію Науменку Сенсею (7 дан) та за допомогу в організації інтерв’ю власнику та керуючому Агентства зі страхування спорту «SPORTINSURANCE» ™ Валерію Туровському.

У березні Україну в рамках низки Європейських семінарів відвідав Кевін Фунакосі – грандмайстер карате, спадковий представник стилю сьотокан. Традиція сьотокан карате нараховує вже більше двох мільйонів послідовників по всьому світу та бере свій початок у 1902 році. Назва «сьотокан» буквально позначає «будинок сосен, що хитаються», крім того є літературним псевдонімом Гітіна Фунакосі, засновника стилю сьотокан. Кевін Фунакосі Сенсей поділився з «Воїн Світла» своїми думками і досвідом багаторічної практики карате, провів взаємозв’язок між технікою і філософією карате та охарактеризував роль цих аспектів практики в реальному житті.

ДОСЬЄ:

Народився в Гонолулу (Гаваї) в родині Кенета Фунакосі. Родина походить від Гітіна Фунакосі, засновника сучасного карате. Кенет Фунакосі довгий час тренувався під керівництвом майстрів Масатаки Морі, Тетсухіко Асаі та Хірокадзу Канадзави. Після розколу в «Japan Karate Association» заснував окрему федерацію, членами якої є учні з понад 20 країн світу.

Кевін почав тренуватись у батька в 5 років. 

Навчався в Університеті Гаваїв.

У 1984 році Кевін Фунакосі став Гранд Чемпіоном «Ozawa Cup» в абсолютній першості з куміте. Багаторазовий чемпіон в розділах ката та куміте на багатьох змаганнях за світовими версіями JKA, FSKA та іншими.

Наразі має 8 дан, обіймає посаду технічного директора та керівника міжнародного напрямку міжнародної Федерації Funakoshi Shotokan Karate Association (FSKA).

Я віддавав всі сили практиці, а карате за це розкривало мені свої таємниці”

Скажіть будь ласка, сьотокан карате з часом змінювалось чи залишалось вірним початковим формам і філософії? 

Духовна частина сьотокан карате залишається без змін вже багато десятків років. З того часу, як були сформульовані додзьо-кун. З конструкціями рухів інша справа. Це жива структура, тіло карате, яке постійно міняється. Наприклад, коли Гіго Фунакосі розпочав свою трансформацію техніки, з’явились удари ногами в рівень дзьодан (у голову). У Гітіна Фунакосі всі удари ногами наносились не вище пояса. Нововведення вимагали від каратеків гарної розтяжки. Гіго Фунакосі дуже багато працював над ката та багато чого змінив в них. Це він додав в техніку удари з дальньої дистанції. Високі, короткі стійки замінив на довгі, низькі. Відносно віку школи цілком впевнено можна стверджувати, що сьотокан карате існує з 1902 року, коли цю дисципліну офіційно ввели в шкільну програму Окінави.

Спорт і традиційне карате, який між ними зв’язок?

Спорт зробив надзвичайно потужний внесок в карате. Спортсмени постійно працюють над швидкістю, таймінгом, дистанцією. Це дуже важливо. Без розуміння цих речей перемога в бою неможлива. Традиційне карате занурює практику в техніку значно глибше, ніж спорт. Ви можете взяту одне ката і працювати над ним тридцять років, пізнаючи нові ключі. Робота тазу, стопи, дихання, баланс, швидкість, сприйняття простору – все змінюється при регулярній практиці. В спорті ви виграєте чемпіонат світу в розділі «ката» або «куміте» – і все, ви великий чемпіон, відомий всьому світу. Але слава – примхлива жінка з мінливим характером. В традиційному карате немає слави. Є тільки щоденна праця над собою, над своїми слабкостями. Важка, рутинна, одноманітна праця зміцнення волі, тіла і духа. Є мить радощів від того, що піднявся на нову високу гору, від погляду з неї вперед, в далечінь. Озираючись назад, на себе минулого, ви надихаєтесь на подальший шлях. Є спілкування з цікавими, сильними, яскравими людьми, котрі змогли зайти в своєму карате ще далі. Це все є традиційне карате.

Напевно, у вас є сімейні історії, легенди, котрі ви розповідаєте дітям на заняттях з карате? 

Є історія, пов’язана з практикою Гітіна Фунакосі. Одного разу на Окінаві почався тайфун. Гітіна та його учнів шторм застав в додзьо за практикою карате. Гітін залишив учнів в залі і поліз на дах. Там він став у стійку кібадаті, відкритий шаленому вітру, і стояв так поки міг. Він перевіряв себе на сміливість, змагаючись з вітром в силі. Тайфун бушував навкруги. Учні дивились на нього і схвильовано перемовлялись: «Який він сильний!!! Справжній майстер». 

В мене є історія з особистої практики. Два рази під час допусків до атестації на пас я завалював здачу. Ну ось так, підходимо наступного дня з хлопцями до дошки в додзьо, де висить список допущених. Дивлюсь, а мого прізвища немає в списку. Хтось одразу починав сміятись: «Агов, Фунакосі, ти лузер». Було боляче. Я міг здатись і піти грати в баскетбол чи зайнятись іще чимось іншим, але не зробив цього. Я продовжував постійно тренуватись, і ось тепер я у вас в гостях.

Світ бойових мистецтв постійно змінюється. Нові напрями стають модними, старі школи покидають світову сцену. ММА, бразильське джиу-джицу, тайський бокс зараз також затребувані, як кунг-фу і карате сорок років тому. Скажіть, у вас є свій погляд на майбутнє світу бойових мистецтв? Чи залишиться в ньому місце традиційним школам?

Я вважаю, що молоді стилі будуть набиратись досвіду разом із старінням своїх практиків. Пройде двадцять, тридцять, сорок років, і сьогоденні бійці ММА постаріють. Їхні тіла втратять молоду силу. Вони будуть змушені шукати інших шляхів для продовження практики. Поступово вони прийдуть до тих самих висновків, які зрозуміли майстри минулих сторіч. Так замикається коло практики. Так молодий стиль стає традицією. Звичайно ж за умови, що його збирав талановитий майстер. 

У вас є улюблене ката?

Так, звичайно! Хєйян шодан. Це ката для мене має надзвичайне значення. Я практикую його п’ятдесят років. В ньому є все, що треба розуміти про техніку рухів сьотокан карате.

Методи впливу на життєве важливі точки тіла людини тривалий час були в статусі закритих розділів карате. Сьогоденна популяризація цих технік небезпечна чи актуальна?

Це актуально. Безперечно, інформація про больові точки актуальна для простих людей. Більшість технік самозахисту будуються саме на больових точках тіла. Без них непідготовлена тендітна жінка не зможе протистояти здоровому чоловіку. Розуміння, як і коли використовувати знання про больові точки – над цим ми і працюємо на наших класах самозахисту. Це не якась там магія. Я не розказую вам про якісь магічні точки, до котрих можна доторкнутись – і людина відключиться або вмре. Ні, я кажу про реальні речі. Ніякої магії. Корінь носа, око, шия, пах – ось наші методи впливу на життєве важливі точки тіла.

В традиційному карате немає слави. Є тільки щоденна праця над собою, над своїми слабкостями. Важка, рутинна, одноманітна праця зміцнення волі, тіла і духа”

Якщо ваш учень позаймався один-два роки і ви бачите, що його рухи не змінюються, зростання немає, його техніка стоїть на нулі, ви продовжуєте працювати з ним? Чи кажете йому, що карате це не для нього?

Я ніколи не кажу людям, що карате не для них. Навіть в тих випадках, коли техніка дійсно не йде. Так, звичайно, я бачу одразу, коли людина народжена бійцем. Також я бачу, коли техніка слабка. Але такі люди, знаєте, вони найлояльніші учні. Вони найпрацьовитіші практики. В мене зараз є один такий учень. Я думаю, що він повністю усвідомлює, що в нього, скажемо так, слабеньке карате. Але він не кидає практику. Він приходить в додзьо знову і знову. Він черпає натхнення в карате. Він надихається цим мистецтвом рухів. Він виходить із додзьо наповнений філософією для долання звичайних життєвих труднощів. Я ніколи і нікому не скажу «карате – це не твоє». Тому що це неправда. Якщо є бажання, треба займатись, незважаючи на перешкоди.

Сенсею, скажіть будь ласка, яке місце в карате відведено медитації?

Мені здається, що медитація потрібна лише тоді, коли в людини великий рівень стресу в житті. Я не сиджу в офісі, моя праця проходить в додзьо. Тому я не приділяю багато уваги цьому аспекту практики. Моя медитація – це серфінг. Я живу на Гаваях і дуже полюбляю океан. Серфінг – це дуже круто. Іноді я забуваю про все і катаюсь по шість годин на день.