Спілкувалася:

Тетяна Крижанівська

Фото:

Антон Федоров

«ВОЇН СВІТЛА» спілкувався з багатьма видатними майстрами айкідо, які представляли різні стилі і школи. І от будучи у Франції ми не могли не навідати нашого давнього друга, представника школи Крістіана Тіссьє, володаря 6-го дана айкідо Бруно Гонзалеза.

Бруно не дуже публічна особа і не любить давати інтерв’ю, але для нас зробив виняток. Дуже вдячні майстру за відверту розмову про те, чого його навчила тридцятирічна практика, про вчителя, про те, як акторська кар’єра в театрі вплинула на його розуміння бойового мистецтва, про контроль якості і про «шлях примирення» в айкідо.

Чим можна пояснити таку величезну кількість шкіл і стилів в айкідо?

Всі ми різні. З різними життєвими обставинами, комплекцією, поглядами, здібностями, обмеженнями, страхами, інтересами… Тому така кількість стилів і шкіл у бойових мистецтвах є логічною. Навіть в межах того самого «стилю» люди  можуть робити деякі речі по-різному. 

Але будь-яке навчання починається з наслідування і копіювання вчителя. Лише згодом, і те не завжди, ви переходите до процесу індивідуального дослідження. Це не означає, що ви намагаєтеся стати «іншим», це означає, що ви пробуєте наново відкрити принципи, пропустивши їх крізь себе. 

В бойовому ком’юніті ми часто чуємо, що айкідо – це блискучий бренд, а його винахідник – геній. Моріхей Уесіба зробив айкідо популярним серед мас, виключив змагальний елемент і додав містицизму. Що ви думаєте про це?

Я дуже сподіваюсь, що для Моріхея Уесіби це не було лише питанням маркетингу. Я б радше волів думати, що його зачепила сама ідея створення миролюбного бойового мистецтва. Він був захоплений духом і сутністю айкідо, а не просто переслідував мету «маркетингового успіху». Але так, безперечно, геніальність О-сенсея полягає в тому, що він зміг підняти набір фізичних технік до рівня духовної дисципліни. Можливість збагатити внутрішній світ за допомогою бойових рухів – найпрекрасніший аспект айкідо. 

“Яким би видом мистецтва ви не займалися, на певному етапі його пізнання ви зрозумієте, що будь-яка перепона на шляху – це ти сам”

В айкідо мабуть найголовніше і найскладніше – налагодити взаємодію з партнером. Як ви сприймаєте опонента на татамі і в житті?

Поки ви розцінюєте людей як супротивників, стосунки з ними завжди будуть складними і викликатимуть почуття страху, неприйняття й напруги… Якщо ви зміните таку точку зору, це дозволить вам перетворити супротивника на «партнера» – на джерело інформації і об’єкт дослідження, що дозволить вам будувати гармонійні стосунки, адаптуватися до будь-яких ситуацій.

Чому навчило вас айкідо?

Протягом 30 років айкідо було привілейованим майданчиком для експериментів, натхнення, розвитку інтуїції, пошуку концепцій… але в цілому завдяки айкідо я навчився на зовсім іншому рівні розвивати свою чутливість, завдяки процесам виключення і спрощення. Адже ми, як правило, переймаємось набагато більше, ніж це дійсно необхідно.

Але для того, щоб простіше дивитися на світ, спершу треба збагнути всю його складність. Я маю на увазі, що в міру того, як ви занурюєтеся у вивчення, в деталі, все більш очевидними стають зв’язки між різними речами і явищами. Коли ви починаєте усвідомлювати ці зв’язки, розвивається ваша здатність бачити загальні риси і фундаментальні принципи. Ось чому те, що виглядає простим та мінімалістичним у витворах мистецтва, насправді є досить складним у виконанні.

Розкажіть про свого вчителя Крістіана Тіссьє. Він ваш єдиний сенсей? Наскільки ви близькі за межами додзьо? 

Крістіан Тіссьє завжди був для мене невичерпним джерелом натхнення. За межами додзьо ми з ним мало спілкуємося, але це тому, що я взагалі не люблю теревенити. Мені рідко вдається підібрати правильні слова в необхідний момент як для пояснення абсолютно простих речей, так і безкінечно складних. Я швидко втомлююся від довгих бесід чи дискусій, де учасники переходять на особисті інтереси, швидко забуваючи про саму тему. 

Я в моменти ясності знаходжу більшу схильність до тиші та дій, ніж до розмов. Мова в жодному разі не йде про прагнення ізоляції від світу, я говорю про наповнену тишу. Мені співзвучний вислів Еріка Барета: «Ми маємо навчитися тому, як нам бачити і чути, а не тому, що нам бачити і чути». Нав’язування своєї точки зору – це диктатура, а навчання чутливості – справжнє мистецтво. 

 “Мені особливо подобається душевний стан, притаманний новачкові – стан, в якому ви знаєте, коли треба діяти з радістю і відкритим серцем”

Що необхідно для того, щоб навички айкідо можна було застосувати в ситуації самооборони? Як зрозуміти чи працює на вулиці те, що ти відпрацьовуєш в додзьо?

Якщо вашою метою є самооборона в короткій перспективі, то ви маєте зосередити практику в цьому напрямку: створити спеціальні умови і досвід в додзьо і особливо за його межами. Звичайно, для цього вам також варто збагатити себе практиками інших видів бойових мистецтв. Але не забувайте, що результат реальної конфронтації, в якій не існує жодних умовностей, завжди буде непередбачуваним. Статистика ФБР свідчить про те, що 80 відсотків смертельних ножових атак були неочікуваними і їм не передувала бійка…

Якщо ви займаєтеся айкідо з метою самооборони, то маєте зосередити свою увагу не на протидії, а на упередженні та на концепції атемі (відволікаючі удари). Це скоротить діапазон необхідних вам методів і час на їх застосування.

Якщо б моєю основною метою була самооборона, то я б краще придбав яку-небудь стримувальну зброю і справа була б врегульована чи значною мірою вирішена.  Ми ж вчимося боротися з метою обеззброювання супротивника… Давайте підемо далі та зробимо ще один крок вперед і станемо боротися з метою психологічного обеззброювання також. 

Вважаю, що в далекій перспективі наша мета має бути іншою. Якості, набуті айкідоками завдяки їхній практиці, допоможуть швидко «зчитати» і передбачити розвиток ситуації, допоможуть своїм ставленням уникнути продовження чи навіть виникнення конфлікту (я також маю на увазі внутрішні і зовнішні психологічні конфлікти, які передують фізичним). Мова йде про здатність правильно налаштуватися в потрібний час.

Давайте не будемо забувати цитату майстра Фунакосі: «Кращий бій – той, якого ми уникли».

Як це не дивно звучить, ви станете найбільш ефективним, коли перестанете будувати протягом всього життя практику довкола тієї химери, яка по суті є м’якою чи грубою варіацією почуття переваги над іншими, яке маскується думкою, що «я» маю захистити себе від загрозливого світу. 

Що можна вважати контролем якості в айкідо: атестації, семінари, думки вчителя, реальні ситуації на вулиці…?

Контроль якості в айкідо – це якість вашої присутності в житті і ваш внутрішній рівень умиротворення в повсякденних ситуаціях. Контроль якості – це не система концептуальних переконань та обнадійливих виправдань, за якими ми можемо ідентифікувати себе (стиль бойового мистецтва, ступінь, колір паса тощо), а те, що я б назвав «розумність серця».

Якщо під час систематичної боротьби з подіями свого життя ви мислите суб’єктивно і стурбовані роздумами про минуле чи невпевнені в майбутньому, навіть на підсвідомому рівні, тоді, можливо, подібний контроль якості вам необхідний. Все залежить від вас. Можливо, ви потребуєте якоїсь суб’єктивної оцінки своєї практики чи прагнете піддати її сумніву.

Чи практикуєте ви щось крім айкідо? Свого часу ви відмовилися від акторства заради того, щоб повністю присвятити себе айкідо. Чим надихаєтеся окрім айкідо зараз?

Травма плеча змусила мене менше займатися фізичними активностями, , але я продовжую практикувати йогу Айєнгара. Нещодавно я пройшов курси гри на турецькій флейті (ней), символічного інструмента суфійських церемоній.

Я переконаний, що все може стати джерелом натхнення, хорошого чи поганого. «Дисфункція», дисгармонія надихає вас на пошук гармонії. Розуміння різноманіття все більше повертає мене до відчуття єдності.

Я завжди вважав подібні заняття предметом дослідження, а не хобі. Звичайно, глибоке опанування «ноу-хау» потребує багато часу. Раніше я через це сильно засмучувався. Тепер я вивчаю їх, щоб переконатися, що не вважаю будь-який з них важливішим, ніж він є насправді. 

Протягом 30 років айкідо було привілейованим майданчиком для експериментів, натхнення, розвитку інтуїції, пошуку концепцій… але в цілому завдяки айкідо я навчився на зовсім іншому рівні розвивати свою чутливість”

“Фізичні й духовні принципи айкідо стали для мене досвідом, який необхідно скоріше відчути, ніж зрозуміти”

Що айкідо означає для вас? Чи змінювалося, а якщо так, то яким саме чином ваше ставлення до айкідо і розуміння цього бойового мистецтва?

Айкідо – це перш за все інструмент, система, яка дозволяє людям вивчати себе, усвідомлювати свої страхи, тривоги, своє ставлення до світу, усвідомлювати свої обмеження – все те, що блокує наш потенціал, знижує якість і продуктивність нашої роботи.

Ідея полягає в тому, щоб через практику очистити себе, підвищити усвідомленість і чутливість. Зрозуміти, чим саме ми керуємося, на чому ґрунтуються наші дії і вчинки, та взяти на себе відповідальність за все, що з нами відбувається.

Спочатку айкідо допомагало мені бути впевненішим у собі, адже я був дуже сором’язливим. Я розвивався фізично і звик до спілкування з дорослими (мені було всього 14 років, коли я почав займатися в дорослій групі). Потім в мене був довгий період практики самооборони, що нав’язало свій стиль рухів. Я був незграбний і неакуратний у техніці, попри те, що мав набір інструментів, що дало мені айкідо (розслабленість, відмова від суперництва тощо). Паралельно я практикував муай-тай і бразильське джиу-джицу, щоб отримати більш широкий досвід в бойових мистецтвах. 

Сьогодні в мене зовсім інший підхід. Перш за все, я перестав перейматися тим, як за допомогою айкідо захищати себе, що зовсім не означає, що ця практика не може бути доволі інтенсивною. По-друге, фізичні й духовні принципи айкідо стали для мене досвідом, який необхідно скоріше відчути, ніж зрозуміти. 

Коли ви втомлюєтеся від боротьби у чистому вигляді, то починаєте бачити ситуації радше як джерело інформації, ніж чергову проблему. І в якийсь момент обставини підказують вам, що ви маєте робити. Вони стають більше рішеннями, ніж перешкодами. Такий підхід дарує внутрішній спокій.

Як цього досягти? Для цього потрібно розвивати чутливість до якості присутності в теперішньому моменті, тут і зараз. Саме такий сенс я надаю своїй практиці айкідо сьогодні.

Як ваш акторський досвід вплинув на айкідо? Чи не проводите ви паралелі між айкідо, акторством, танцем?

Коли я почав займатися театром, то вже довгий час проводив заняття з айкідо для початківців в Вінсеннесі («Le Cercle Tissier»). На початку кожного навчального року мені часто доводилося повторювати ті самі речі. Це трохи втомлювало. 

В той же час в театрі ви маєте змогу «оживляти» текст, який не змінюється і повторюється сотні разів… дивний збіг, не думаєте? Театр породив в мені дух дослідника: я мав збагнути, як втілити у життя сирий матеріал, текст, фізичну дію і зрозуміти, що є гальмуючим фактором. А ці фактори всюди схожі: в театрі, в житті та в айкідо. Яким би видом мистецтва ви не займалися, на певному етапі його пізнання ви зрозумієте, що будь-яка перепона на шляху – це ти сам. Цей дух дослідника згодом проник у всі сфери мого життя неначе мережа, що складається з низки зв’язків, кількість яких зростає по експоненті.  

“Щоб простіше дивитися на світ, спершу треба збагнути всю його складність”

Пам’ятаєте свої перші враження від тренувань? Були переломні моменти, коли хотілося все покинути і спробувати щось кардинально нове?

Не знаю чому, але я бережу дуже мало спогадів з минулого. Я навіть не згадаю свій перший семінар. Але якщо відповідати на ваше питання, то ні, я ніколи не відчував, що хочу залишити айкідо. Адже страх, пристрасть і мотивація змушують нас любити труднощі. Так як я від природи не мав особливих здібностей до вивчення айкідо, то труднощі стали моїми постійними супутниками. Випробування були точкою підтримки, моїми вірними партнерами, які підштовхнули мене до самостійності та по суті були моїм другим вчителем на шляху пізнання. 

З іншого боку, в мене завжди було бажання і цікавість проводити дослідження. Я легко можу уявити, наскільки гарною та досконало виконаною може стати будь-яка дія.

Мені особливо подобається душевний стан, притаманний новачкові – стан, в якому ви знаєте, коли треба діяти з радістю і відкритим серцем, а це важливіше за будь-які обмірковування чи мусування. 

На адресу айкідо звучить багато критики, мовляв, в ньому забагато умовностей: умовні атаки, техніки виконуються в півсили тощо. Чи ви погоджуєтеся з такими твердженнями?

В айкідо дійсно багато правил і процедур, оскільки це дуже розвинена система навчання. Питання лише в тому, як використовувати ці здобутки і для досягнення якого саме результату? 

Чи ми будемо використовувати цей інструмент для пошуку умиротворення чи для того, щоб посилити значущість власного его? Практика може слугувати пошуку свободи чи стати спотвореною на користь виправдання і розвитку ілюзій. 

Ключові питання для тих, хто практикує айкідо: як використати цей інструмент? З якою метою?

“Якщо ви займаєтеся айкідо з метою самооборони, то маєте зосередити свою увагу не на протидії, а на упередженні та на концепції атемі (відволікаючі удари). Це скоротить діапазон необхідних вам методів і час на їх застосування”

Чому ви приділяєте так багато уваги роботі зі зброєю? Для чого сучасній людині працювати з боккеном, дзьо чи танто?

Мені особливо подобається ілюструвати мої рухи за допомогою зброї, щоб підкреслити прихований потенціал технік (намір, який може бути реалізованим). 

Крім того, чистота форми і якість роботи зі зброєю — це теж саме, що я шукаю в роботі з «голими руками»: принцип ергономічності рухів, оптимальне ментальне налаштування,  фізична стійка, робота з дистанцією, усвідомлення вісі руху.

Мені зараз подобається досліджувати власні підходи, відмовлятися від звичних для айкідо форм роботи, і зброя відіграє важливу роль в таких експериментах. 

В чому особливість школи Крістіана Тіссьє? Багато айкідок характеризують її як найбільш динамічну і сучасну. Що думаєте про це ви?

Крістіан Тіссьє вразив світ не лише якістю свого розуміння айкідо, а й своєю здатністю передавати і робити доступними свої знання іншим через зважені і грамотні методи навчання. Я, для прикладу, спостерігаю, що в світі айкідо відносно мало уваги приділяється роботі уке. Ми ж акцентуємо особливу увагу на роботі уке, над його атаками і реакціями на техніки. Можливо саме завдяки цьому наш стиль називають «динамічним модернізмом».

Ви дуже багато подорожуєте світом з семінарами. Айкідо практикують люди з усіх континентів, всі вони такі різні… Яка країна вас найбільше вразила своїм ставленням і розумінням айкідо?

Це правда. Я обожнюю подорожувати, особливо якщо це пов’язано з викладанням айкідо. В цьому світі існує так багато джерел чудес і краси, які необхідно відчути і якими потрібно ділитися. Перельоти також є для мене певною мірою привілейованими моментами, способом споглядання світу в прямому і переносному сенсі. 

Мені важко порівнювати країни і людей, які практикують айкідо, тому що я не маю бажання і необхідності це робити. У кожного свій шлях… всюди все добре.

Метою моїх семінарів є виявлення загальних позицій і принципів, на які кожен нанизує своє розуміння в даний момент свого розвитку. Я не намагаюся нав’язувати людям якусь конкретну форму, навіть якщо вона для мене має велике значення. Моя методика є лише навчальним інструментом, необхідним для розкриття принципів. Я намагаюся підкреслювати зв’язок між різними практиками. Я не бачу проблеми в різноманітті, оскільки воно закликає до єдності замість того, щоб посилювати егоїстичну ідентичність.

Тому я не проводжу семінарів, щоб просувати певний стиль чи школу. Між нами вже й так достатньо розбіжностей. Навпаки, в мене є прагнення до єдності і примирення, в чому, на мою думку, й криється суть айкідо.