Автор:

Тетяна Крижанівська

Фото:

Антон Федоров, Андрій Охрімець

ЗДОРОВ’Я

Якоїсь спеціальної норми фізичної активності для дітей не існує.

Дитячий кардіо-ревматолог, доцент кафедри педіатрії НМУ, кандидат медичних наук Глєбова Любов Петрівна має таку думку щодо фізичної активності:

«Дитину до 3-х років не можна змушувати щось робити в плані фізичних навантажень. Вона має жити активно і в своє задоволення. Додатковим заняттям може бути лише басейн, якщо немає протипоказань від ЛОР лікарів.

Починаючи з 3-х років можна ставити дітей на лижі, велосипеди, ролики, ковзани. Але такі заняття також мають бути в задоволення. Немає жодної необхідності віддавати дитину на спортивні секції в такому віці. Починаючи з 4 років можуть бути: танці і так звані «філософські єдиноборства» (айкідо, таеквондо, карате, дзю-дзюцу тощо). 

Якщо дитина виростає в спортивній сім’ї або батьки ставлять перед собою мету виростити чемпіона, то тут нічого не вдієш. Зазвичай у спорт діти йдуть з раннього дитинства: спортивна гімнастика і акробатика – 4 роки, художня гімнастика – 5 років, бокс і ММА не раніше – 10-12 років».

«Моя мама українка, а тато родом з африканської країни Гвінея-Бісау. Батьки навчалися в університеті імені Тараса Шевченка, а потім одружилися. Жили ми на вулиці Шота Руставелі. Згодом всі разом поїхали до Африки, прожили там три-чотири роки, і мої батьки розлучилися. Ми з мамою повернулися в Україну. Оскільки мама довгий час була в роз’їздах, моїм вихованням займався дідусь. Дуже добре пам’ятаю, як він співав мені пісеньку: 

– Во всем нужна сноровка, закалка, тренировка! Умейте нападать, умейте защищаться. При каждой неудаче давать умейте сдачи, иначе вам удачи не видать!

Дідусь чудово розумів, що безтурботного дитинства мені не бачити, тому привів мене до секції дзюдо, хоча я всіляко опирався. Дід був наполегливим і змусив мене подивитися змагання. Там я вперше побачив боротьбу у виконанні Георгія Зантараї. Я був зачарований та одразу пообіцяв діду, що навчуся боротися так само гарно, як це робив перший чемпіон світу з дзюдо українець грузинського походження Георгій Зантарая».

Кеджау Ньябалі – чемпіон світу з дзюдо серед юніорів (2009), чемпіон України серед молоді (2010).

ТРЕНЕР- ПЕДАГОГ

Особистість вчителя один із ключових моментів у виборі секції для дитини. Він може бути професіоналом, мати високий рівень і досвід викладання, але зовсім не вміти працювати з дітьми. Тренер просто зобов’язаний любити дітей, інакше йому взагалі не варто цим займатися. Він повинен брати відповідальність за свою працю, турбуватися про здоров’я дітей і підтримувати в них постійний інтерес до бойового мистецтва.

Категорично забороняється часта зміна інструкторського складу або часті заміни та пропуски. Діти дуже звикають до свого вчителя. Часом особистість вчителя сягає своїм авторитетом рівня батьків чи друзів. В східних бойових мистецтвах роль вчителя стоїть на ще вищому рівні. Це не просто обслуговуючий персонал, а наставник-«сенсей»!

Будь-яке бойове мистецтво системне, воно вимагає регулярних занять, ведення здорового способу життя. А зараз в дітей багато спокус: віртуальна реальність накладена на культ «лідерства і успішності». Часто діти поводяться як розбещені споживачі.

Георгій Зантарая – заслужений майстер спорту, перший чемпіон світу з дзюдо в історії України:

«Зараз складна ситуація в суспільстві. Тренер вже не сприймається в тому статусі, як раніше. Він зараз не має права підвищувати голос на учнів, бути суворим і вимогливим. На нього можуть подати за це позов до суду. Тренерів сприймають як аніматорів. Тому зараз показник успішності, коли з десяти учнів, лишаються і показують хороші результати лише двоє. Раніше, коли я починав, з десяти, кого не випустиш, усі гарно боролися.

І це проблема в вихованні, я вважаю. Це ненормальна ситуація. В людей міняється ментальність.

Я раджу батькам замислитися про майбутнє. В мене самого двоє дітей. І я знаю, що в маленькому віці вони не здатні робити свідомий вибір, часто вони лінуються, реагують неадекватно. Батьки мають розуміти, що дітям краще виховуватися в природних, а не штучно створених умовах. Якщо дитина має дістати в носа, то вона має через це пройти і зробити вірні висновки. Не потрібно гіперопікати дітей, щоб в сорок років вони не знали, як за себе постояти».

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ

В багатьох видах БМ існує такий момент ‒ відсутність контролю якості. Коли це стосується дитячого спорту, то питання стоїть досить гостро. Будь-яке БМ, так само як і йога та інші оздоровчі практики, можуть як робити тебе сильним і здоровим, так і навпаки. Непрофесійна підготовка та неправильна методика проведення занять можуть завдати значної шкоди здоров’ю дітей.

Контроль якості у всьому світі покладається не на державу, а на федерації, спортивні асоціації та клуби. Перш за все вони мають забезпечувати контроль якості своїх філій та інструкторів. Сергій Броністовський вважає, що кожен майстер зобов’язаний підвищувати свою кваліфікацію і проходити курси при вишах спортивного напряму. На сьогодні таких вишів у країні вистачає.

 

«Також з цього приводу я дивуюся батькам. Зараз Інтернет дає можливість отримати максимум інформації. І все одно вони ведуть своїх дітей в найближчу до дому секцію, не дізнавшись завчасно ні про напрямок БМ, ні про тренера, ні про організацію.

Не займайтеся в секціях і не водіть до них дітей, якщо вони не мають міжнародного чи національного визнання. Поцікавтеся структурою організації, підпорядкованістю клуба, в якому ви плануєте займатися, інформацією про тренера. Шукайте і займайтеся у професіоналів!»

Головні рекомендації початківцям:

  1. Проконсультуйтеся з лікарем та отримайте рекомендацію на відвідування конкретної спортивної секції.
  2. При виборі секції радимо батькам відмовитися від своїх особистих амбіцій і нереалізованих мрій і врахувати психофізичні особливості дитини. Набагато легше підсилити природжені якості і розвивати їх, ніж ламати і підлаштовувати дитину під обраний вид єдиноборства.
  3. Відмовтеся від ідеї «аби тільки поруч з домом/школою», а ще краще в самому будинку чи в квартирі. Гарних тренерів не так багато і краще витратити зайвий час на дорогу, ніж на негативний досвід.
  4. Зберіть інформацію про тренера та організацію, в якій плануєте займатися. Не займайтеся в секціях і не водіть до них дітей, якщо вони не мають міжнародного чи національного визнання. Шукайте і займайтеся у професіоналів!
  5. Відвідайте пробні заняття і порівняйте методику викладання, підхід тренера і обов’язково врахуйте враження вашої дитини. Її думка має бути ключовою у виборі місця тренування.

Більшість приходить у спорт випадково: порадили, змусили батьки, пішли за компанію, поруч з домом відкрили спортивну секцію. Комусь таланить одразу вгадати з вибором. А хтось, зазнавши невдач губиться і припиняє подальші експерименти. Як зробити свідомий вибір і не піддати дитину стресу разом з лікарем та спортсменами з’ясовував “Воїн Світла”.

Батьки часто переконані в тому, що їх діти здорові, а похід до лікаря за довідками це марнування часу і проста формальність. Проте, лікарі наполягають на такому «невідкладному медичному пакеті» майбутнього спортсмена:

  1. Електрокардіограма;
  2. ЕХО-кардіограма (якщо її не робили планово в 4 роки);
  3. Проба Руф’є (оцінка функціонально-резервних можливостей організму при фізичному навантаженні).

Перед кожним заняттям варто перевіряти пульс і бажано артеріальний тиск.

Протипоказання для відвідування спортивних секцій:

– патологія серцево-судинної системи;

– ортопедична патологія;

– патологія хребта, порушення постави та інша патологія.

«Найбільш універсальні для знайомства зі спортом – «філософські єдиноборства». Вони є хорошим тест-драйвом для дитячого організму за умови, що вони навчатимуться у адекватного і професійного тренера. Адже на таких заняттях діти не лише розвиватимуть свої фізичні якості, вони вчитимуться вигравати й програвати, знаходитися в колективі, дотримуватися дисципліни та поважати одне одного. У таких дітей загальний розвиток: психологічний, фізичний та соціальний відбувається значно швидше ніж у їхніх однолітків.  Рік-два таких занять дозволять вам перевірити можливості дитини і її готовність до професійного спорту».

АРСЕНАЛ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ

Перш ніж обирати секцію єдиноборств, слід розділити їх на спортивні та прикладні, а також виділити в окрему категорію традиційні бойові мистецтва. Головна мета спортивних єдиноборств змагання, прикладних єдиноборств самозахист. А традиційні бойові мистецтва це шлях самовдосконалення і розвитку. Як і в будь-якому іншому виді мистецтва, тут важливий процес, а не результат.

Звичайно цей поділ умовний, адже спортивні єдиноборства можуть бути прикладними, а бойове мистецтво може перейти в категорію спорту. Проте такий поділ дозволяє збагнути мету занять і зрозуміти, на що буде націлений тренувальний процес. Також єдиноборства можна розділити на два блоки: ударні (карате, таеквондо, тайський бокс, бокс) та борцівські (дзюдо, айкідо, дзю-дзюцу, бразильське джиу-джицу тощо).

Як такого «універсального» бойового мистецтва не існує. У кожного є своя «фішка». Зокрема в айкідо приділено багато уваги страховкам, проте через відсутність змагань, атаки досить умовні. В карате й таеквондо вчать роботі ніг і ударній техніці руками і ногами, проте відсутній розділ боротьби в партері (на підлозі). В боксі спортсмени відпрацьовують усього чотири надпотужні удари руками, але не використовують борцівські техніки та удари ногами.

З’являється все більше бойових систем, які намагаються міксувати різні бойові види: хортинг, фрі-файт, ММА, зендокай карате-до, кудо. Але в даному випадку треба кожного разу з’ясовувати чи має тренер солідну бойову базу, аби тренування не перетворилися на «бойову солянку» і не заплутали ваших дітей.

СОЮЗ БАТЬКИ-ТРЕНЕР

Вже багато років Сергій Броністовський поєднуєте статус батька і тренера. І така практика є поширеною в спільноті бойових мистецтв. Згадаймо видатних чемпіонів вихованих своїми батьками тренерами: дзюдоку Дарію Білодід, боксера Василя Ломаченка.

Сергій пояснює секрет успіху поєднання «батько-тренер» тим, що його донька не має жодних преференцій. До всіх учасників тренувального процесу абсолютно рівне ставлення. Марія Броністовська, навпаки, відчуває найбільшу відповідальність і змушена багато чого терпіти, бо до неї вимоги найбільші. І такий підхід дає свої результати. Марія ‒ чемпіонка з карате кіокушин України в куміте і в ката. З того часу як вона почала брати участь в чемпіонатах, не було жодного разу, щоб вона не стала їх призеркою.

«Жодних тренувань вдома, вдома я тато, на татамі ‒ тренер.

Не можна бути сенсеєм, якщо ти не живеш як сенсей. Коли ти вимагаєш від дітей результатів, то і сам маєш їх досягати. Якщо ти їх вчиш моральності, то маєш цього дотримуватися і сам. Якщо вимагаєш надзусиль, то й сам маєш їх докладати».

Гарний тренер добре знаєте, що робота з дітьми передбачає також роботу з батьками. Проблеми виникають, коли батьки намагаються перекласти відповідальність за виховання дитини на тренера. Але тренер бачить дитину максимум 12 разів на місяць по півтори години, плюс змагання, і за цей час він має її підготувати фізично і психологічно, щоб діти стали витривалими, впевненими, інтелігентними, фізично досконалими та ще й спортсменами. Батьки мають розуміти, що у них з тренером спільна робота з виховання дитини.

ДИТИНА І КОЛЕКТИВ

Дитині, за великим рахунком, не важливий набір технік. Їй не важливо, як називається те, що вона вивчає. Натомість дитині дуже важлива загальна позитивна атмосфера, яку формують особистість тренера, колектив і місце.

«В кожному колективі дитина проживає частину свого життя. То є мікросвіт, де вона переймається певними проблемами, сумує, радіє, творить та формує свою особистість. Важко переоцінити вплив настрою, що панує в колективі, вміння інструктора тримати групу та перебігу тренувань і змагань на становлення внутрішнього світу дитини. Також дуже важливою є рекреаційна частина тренувального процесу, наприклад, літні або зимові збори (табори).

З огляду на загальний настрій у колективі варто віддавати дітей до секцій традиційних бойових мистецтв, де на додаток до рухових навичок та бойових прийомів учням прищеплюватимуть певні цінності такі як повага, гідність, честь, дисципліна тощо. Звісно ж це не обов’язково саме так, але у суто спортивному клубі чи секції тренерові може просто бракувати часу на виховання вашої дитини. На першому місці там можуть стояти саме спортивні досягнення, а не якась примарна «філософія». На жаль, непоодинокими є випадки зовсім неспортивної поведінки під час змагань як з боку дітей-учасників, так і батьків-глядачів».