Автор: 

Тетяна Крижанівська

Фото:

Віталій Нетяга, Олександр Зубко

Пане Андрію, світ знає багатьох видатних майстрів зі сходу. А які справи з українськими бойовими мистецтвами? 

Українського бойового мистецтва саме як мистецтва ніколи не існувало. Існували дуже потужні системи бою, які дозволяли схопити, загнати ворога, а потім — сидіти, склавши руки, і не розуміти, що з цим робити. А бойове мистецтво — воно тому і мистецтво, що дає можливість людині перетворитися, і, принаймні, стати людиною (я вже не кажу обожествитися, як це прийнято на Сході), увібрати в себе гармонічну взаємодію духу, розуму і тіла. 

Відповідно, в наш час, коли так активізовані різні патріотичні рухи, почало з’являтися дуже багато систем з різними назвами, і вони чомусь всі вважають себе національними бойовими мистецтвами. 

От якщо взяти східний менталітет і західний, то західний діє за принципом –все і відразу, а східний ґрунтується на поступовості та постійності. Відповідно, мистецтво багатьох східних шкіл для людей західного менталітету, до числа яких певною мірою і нас, українців, відносять, дуже важко освоїти. Бо сам “прикол” у тому, що на сході над одним рухом можуть працювати роками, і саме з таких рухів (пазлів) і складається мозаїка. А ми бачимо тільки загальну картину і відразу: «О! Як ударити ногою в голову?». І ти починаєш розказувати, що спочатку треба розтягнути зв’язки, сухожилля, укріпити м’язи, навчитися тримати баланс. А людина за своє: «Все це зрозуміло. То як ударити ногою в голову? Ти покажи і все!» І в принципі, воно так і виходить: зараз у багатьох напрямках таки переважають західні системи. Тому що наразі за рахунок  розвиненої фармацевтичної галузі є можливість збуджувати внутрішні резерви організму за короткий проміжок часу. Отримувати швидкий результат, на що і розрахована західна людина, яка хоче всього й одразу. Але вже потроху ми бачимо, що бум західних спортсменів почав спадати. Повертаються східні. Їх нещодавно обігнали, але вони знову стоять поряд і спокійно дихають нам у спину, поки ми відхекуємось.

А що стосується саме приділення уваги українським бойовим мистецтвам, їм, справді, потрібно приділяти увагу, але вже у плані розвитку і трансформації якихось східних шкіл, які прийшли до нас. Через призму яких буде переломлюватися це вчення і світосприйняття. І вони тоді стануть автоматично нашим бойовим мистецтвом. Якщо ми, наприклад, назвемо удар «чудан –цкі» «копняком» чи ще якось, то сам удар від цього не зміниться.

Андрію, список ваших здобутків просто вражає: засновник першого українського виду спорту фрі-файт, президент Міжнародної федерації фрі-файту, почесний монах храму Шаолінь, майстер тайцзи-цюань і традиційного кунг-фу, засновник та вчитель школи бойових мистецтв «Пересвіт», автор книги «Ни бог, ни зверь». Чим ви особливо пишаєтесь?

Я пишаюсь своїм шляхом, а не досягненнями. Бо, як писав у своїй книзі, ніщо так не розчаровує на шляху до вершини, як її досягнення. І я навіть не вважаю, що чогось досяг. Просто йду шляхом і на ньому відкривається все більше можливостей.

А чим я дійсно пишаюся, то це своїми батьками, вчителями, яких мені цей шлях посилав, школою, яка виникла. І останнє, що мені найбільше імпонує і гріє душу, це те, що мої діти йдуть разом зі мною. 

Ось коли, наприклад, заходиш на прийом до лікаря, а він сам згорблений і ледь дихає, мало віри виникає до такого. Коли приходиш до майстра бойових мистецтв, а його діти грають у великий теніс і навіть не цікавляться бойовими мистецтвами, теж якось дивно. А коли йдеш сам і за тобою йдуть не лише твої послідовники, а й власні діти, і вони вже стають чемпіонами світу з кунг-фу, чемпіонами України з фрі-файту… вони вже перевершують мої досягнення.

Я вважаю, що найкраще шукати істину у першоджерелі.”

Ви маєте досвід у різноманітних бойових мистецтвах та системах. Мріяли стати монахом – і зробили це. У вас є монаше ім’я – Ши Ян Ву  – наше продовження. Вам пощастило, і ви знайшли свого вчителя. Здавалося б, вибрали китайську систему. Але на цьому пошуки не зупинилися. Ви пішли далі і створили власну систему фрі-файт. Чому?

Я, справді, зупинився на китайській системі, тому що півторатисячолітня історія монастиря Шаолінь і техніка шаолінського кунг-фу дали базу для бойових мистецтв східного регіону загалом: і для карате, і для дзю-дзюцу, і навіть для тайського боксу. Відповідно, я вважаю, що найкраще шукати істину у першоджерелі. Це по-перше.

По-друге, Китай нині єдина древня цивілізація, яка дійшла до нас живою. Інші, якими б вони могутніми не були, вже вмерли. Коли я почав занурюватися у цю систему (хоча до цього пройшов японські і корейські школи, в яких знайшов лише уламки знань), то отримав змогу побачити і скласти все в єдину мозаїку.

Також, отримуючи від Вчителя техніку, я з кожним роком став ясніше розуміти, що сприйняття людьми бойових мистецтв у світі дуже спотворено. Замість його істинного, благородного обличчя люди бачать гримасу люті. Дивлячись на це, я вирішив створити фрі-файт, який є ні чим іншим, як старим, забутим, традиційним бойовим мистецтвом. Відроджуючи його, я просто хочу розповісти всьому світу про свого Учителя. Про його силу, мудрість і скромність. І тим самим повернути майстрам бойових мистецтв минулу славу, відродити в людях правильне сприйняття єдиноборств, яке криється не у бою без обмежень з суперником, а, передусім, у вільному і безкомпромісному поєдинку з рабством власного “я”. Тому і назву «вільний бій» слід сприймати більш алегорично, аніж це здається на перший погляд.

У з’єднанні всього цього з нашим менталітетом був створений продукт під назвою «Пересвіт» — бойове мистецтво перетвореного світогляду, що включає в себе багато чого: правильне харчування, образотворче мистецтво, каліграфію, мистецтво чаю та інше. 

А фрі-файт – це лише вид спорту і система бою бойового мистецтва Пересвіт. Але система дуже потужна, бо зібрала в собі, мало того, що все найкраще з технічної точки зору, а ще й найкращі принципи ведення бою: якщо в тебе партнер сильний ударник, то ти переводиш бій в партер, якщо партнер дуже сильний як борець, то ти його відбиваєш, а якщо він сильний борець і ударник, то ти його маєш вимотати і втомити.

Система прикладного фрі-файту вважається вашим ноу-хау. У чому його особливість?

Прикладний фрі-файт найбільше схожий на класичне шаолінське кунг-фу, яке тільки присікає зло. Воно не може знищити людину. І, відповідно, весь фрі-файт зосереджений на максимально короткій нейтралізації суперника і виведенні його з ладу. Але не у позбавленні його життя.

Що ви можете розказати про своїх учнів та вчителів? Хто вони і чим живуть? Що вони для вас означають?

Ну, насправді, я вважаю, що це я для них посланий (сміється). Щоб згладити їхнє сумне існування, щоб знущатися над ними. 

А якщо серйозно, то приходить дуже багато різних людей. І діти приходять, які потім приводять своїх батьків, і навпаки. У нас уже цілі династії займаються. Але ставлення до всіх у мене однакове. Нікого не гладжу по голові. Я взагалі така зараза, що дуже мало кого хвалю. Багато учнів ображаються на мене через це. Я сам такий, і мої вчителі були такими. Мій вчитель за 20 років похвалив мене двічі. Але я бачу його ставлення до мене: наскільки йому приємна моя робота, як він цим пишається. Коли я став чемпіоном світу з кунг-фу, я йому зателефонував, щоб поділитися радістю: «Шифу, я став чемпіоном!» А він: «Ну добре». Я йому: «І Оксана (моя дружина і мій учень) стала чемпіоном!» Він: «Ой молодець, ой дівчинка, ой розумниця!» Мене це трохи зачепило, і я півроку обмірковував його слова, а коли приїхав до нього, то під час чаювання таки не витримав і запитав: «Шифу, а в чому справа, що ви мене ніколи не хвалите, чому так? Я ж теж хочу якогось заохочення. Чому Оксана – молодець, а я – не молодець. Всі мої учні – молодці, а я – ні. Я тут що тільки не роблю, хоч руки ноги всім повідривай, хоч полети – ніякої реакції від вас не дочекаюся?» 

Шифу здивувався і сказав, що якщо мене це дійсно цікавить, він пояснить. І пояснив: «Скільки є у світі чемпіонів, переможців? Сьогодні – один, завтра – інший, і так безкінечно. Скільки є чорних поясів, сірих, бурих? А скільки у світі є Шаолінів з півторатисячною історією? Один! А скільки є продовжувачів традиції – патріархів? Один! А скільки в нього учнів є? Один! І ти мені хочеш сказати, що я маю радіти з того, що хтось сказав, що цей один таки найкращий? Не сміши мене».

І я тоді зрозумів мого вчителя. Але це ж така наша гординя, наша сутність, коли нам хочеться, щоб нас хвалили. 

Я даю можливість, відкриваю двері. Хочеш – зайди! 

Заносити тебе ніхто не буде. 

Тих, хто став на шлях бойових мистецтв, дуже багато. Тих, хто знає куди він веде, менше. Тих, хто знає нащо, ще менше. А ось тих, хто шлях здолає, одиниці. Проте, як не дивно, вони всі народжуються на шляху.”

Андрій Старовойт: «Я пишаюсь своїм шляхом, а не досягненнями»

Досьє: засновник першого українського виду спорту фрі-файт, президент Міжнародної федерації фрі-файту, почесний монах храму Шаолінь, майстер тайцзи-цюань і традиційного кунг-фу, засновник та вчитель школи бойових мистецтв «Пересвіт», автор книги «Ни бог, ни зверь»

Чим вам близька постать легендарного монаха-воїна Олександра Пересвіта, на честь якого ви назвали свій Храм бойових мистецтв? І чому саме храм? Чи все ж таки школа?

Справа в тому, що ця назва виникла ще в 1994 році. А до цього я займався досить довгий час айкідо, дзю-дзюцу, карате – такими суто японськими та корейськими бойовими напрямками, де, знову-таки, мені дуже пощастило з учителями. От одного разу, під час медитації, у спогляданні мені здалося, що до мене прийшов Моріхей Уесіба. Він був настільки схожий, але чомусь у капюшоні. Він сказав тоді: «Ти повинен будеш створити шлях, який поведе людей до Бога і любові».

Я був здивований, але рухався далі. І от у 1994 році, коли виникла необхідність створювати охоронне підприємство, до мене прийшла ця назва, але як «Пересвіт», як монах-інок Троїцько-Сергіївської Лаври, який віддав своє життя , показавши власним прикладом, що не такий страшний чорт, яким його малюють. Він насправді – ще страшніший. 

Для мене Олександр Пересвіт – героїчна постать. На Куликівській битві він не побоявся вийти на двобій з Челубеєм – особистим охоронцем Мамая, який, за легендою, ударом ноги збивав коня.

Але як казав мій викладач по спеціальності з циркового училища: «Синку, не боїться тільки дурень, але лише той стає людиною з великої букви, хто може в собі перебороти це почуття».

Ім’я Пересвіта, я і використав у назві підприємства. Адже час його створення – це хаос, бандити, міліцейський безлад. І між ними виник «Пересвіт», як образ того, ким ми повинні бути.

Вже згодом, у 1996 році, був створений спортивний клуб «Пересвіт», який через рік був трансформований у «ПЕРЕСВІТ» (гра слів в українській мові: ПЕРЕтворитиСВІТ – перетворений світогляд). 

На сьогоднішній день «Пересвіт» – це школа, як сукупність людей, і храм, як приміщення, бо це є вмістилище духу. Люди, які переступають його поріг, відчувають що потрапляють саме в храм. Я вже не кажу про те, що п’ять років приміщення стояло занедбаним, на вулиці 25 градусів морозу, а в пляшці стоїть вода і не замерзає. Тут є так звана галерея ангелів, де люди, неважливо християни вони, мусульмани чи буддисти, коли читають молитву чи мантру, плачуть. Там панує така аура, що в людей відкривається серцевий центр. До речі, зараз дуже багато людей страждають, як вони думають, болями у серці, але насправді це в них болить серцевий центр. Бо в нас зараз дуже понівечена духовність. Вона знаходиться на рівні «нуль» і навіть переходить у «мінус».

Сприйняття людьми бойових мистецтв у світі дуже спотворено. Замість його істинного, благородного обличчя люди бачать гримасу люті”

Що вас надихає?

Це шлях. Тому що тих, хто став на шлях бойових мистецтв, дуже багато. Тих, хто знає куди він веде, менше. Тих, хто знає нащо, ще менше. А ось тих, хто шлях здолає, одиниці. Проте, як не дивно, вони всі народжуються на шляху. 

Я ніколи не шукав для себе мотивації. Та яка вона може бути, коли поруч сім’я, друзі, коли постійно є можливість щось створити, не бути обузою ні для кого. 

Зараз час підміни понять, коли люди спотворили саму суть бойового мистецтва, де на чолі вони поставили першість і чемпіонство. А в бойовому мистецтві ніколи не було першості. Це втілення закону єдності та боротьби протилежностей з метою росту та вдосконалення один одного. І у фрі-файті це яскраво виражено: учні поважають своїх суперників, бо саме вони дають їм можливість відчути саму суть.

Як проходить навчання, а точніше виховання ваших спортсменів?

У спортсменів, учнів, адептів виховання проходить майже однаково, але знову таки до певного періоду. Спочатку вони ідуть всі разом. Потім починають розділятися. І потім уже починають рухатися лише поодинці. Наша школа існує вже 20 років, і зараз є тільки один вчитель і один духівник. Хоча градація іде: послушник, учень, наставник, духівник, вчитель.

Ранги у Школі присвоюються колегіальним рішенням. Я, звичайно, можу подавати кандидатури наставників, але за останні десять років не подав жодної. Як правило, щоб балотуватися на наставника, потрібно пробути в школі, мінімум, три роки. Перший рік – це етап послушництва. У цей час учень бореться зі своїми пристрастями (шкідливими звичками). Як тільки він приходить і каже, що став на шлях, він іде далі. При цьому це його внутрішній вибір: йти далі чи лишати все, як є. Якщо людина живе за правилами перетвореного світогляду, які будуються на законах розвитку Всесвіту, законах Природи, Божих законах, значить вона адепт Пересвіту. А якщо не живе і не приймає їх, то ні.

Я в цьому плані повністю відійшов від класичних сектанських шкіл, хоча нас все одно називають сектою. У нас відсутні такі класичні принципи, як клятви, обов’язки. Немає всього цього і не буде. Людина вільна! Мені не потрібні нічиї обіцянки.

Фрі-файт – є ні чим іншим, як старим, забутим, традиційним бойовим мистецтвом. Відроджуючи його, я просто хочу розповісти всьому світу про свого Учителя. Про його силу, мудрість і скромність. І тим самим повернути майстрам бойових мистецтв минулу славу, відродити в людях правильне сприйняття єдиноборств, яке криється не у бою без обмежень з суперником, а, передусім, у вільному і безкомпромісному поєдинку з рабством власного “я”.”

Зараз у світі бойових мистецтв визріло актуальне питання: чи можуть бути БМ вдалим бізнес-проектом? Що ви можете сказати з цього приводу?

Можуть! І ми зараз це робимо. Нині промоутерський центр «Пересвіт» – найбільша компанія в Китаї, через яку заїжджають закордонні спортсмени на територію Китаю. Ми даємо можливість масі спортсменів брати участь у професійних турнірах, заробляти на цьому гроші.

Ми проводимо турніри. Зараз у Гонконзі зареєстровано Professional Fighting Union – професійний бійцівський союз. Це є суто бізнес-проект, який іде шляхом духовності і наповнений ідеологією, але, тим не менш, є бізнес-проектом. У нас понад 500 спортсменів на контракті. Це дає їм можливість навчатися, тренуватися, змагатися, викладати. Як правило, ми надаємо перевагу українським спортсменам, хоча є й італійці, німці, французи, американці.

В жовтні 2017 року підписаний меморандум про співпрацю між компанією «Professional Fighting Union» та китайською компанією «Heroic Film Beijing Ltd.». Його положення вже сприяють розвитку національного українського виду спорту на території Китаю, де вже скоро будуть проведені міжнародні турніри за традицією і правилами фрі-файту.

Наша перша зустріч проходила у форматі чайної церемонії. І мені особисто здалося це певною перевіркою. Чому ви обираєте такий формат спілкування, і чи може такий інструмент якось по-особливому відкрити людину? Чим для вас є чайна церемонія?

Чайна церемонія для мене – це частина шляху. Не можу сказати, що це якийсь інструмент. Адже в людині, яка створена за образом і подобою, немає ніяких інструментів. В неї є свій шлях, своє життя. І якщо ми наше життя перетворимо на інструменти, то ми загрузнемо у ньому. Бо, наприклад, для написання одного ієрогліфа ми маємо взяти пензлик певної товщини, для написання іншого – пензлик іншої товщини. А у Бога немає пензлів. І ви подивіться навкруги – яка скрізь краса. 

Відповідно і чайна традиція, яка теж входить у перетворений світогляд, дає людині можливість відчути іншу людину. Чай – це засіб комунікації, тому що коли ти правильно підбираєш для людини чай, це її заспокоює, відволікає від метушні і налаштовує на розмову.

І саме на основі цього досвіду, створена вже власна чайна колекція школи бойового мистецтва «Пересвіт» за старовинним рецептом. 

Різні смаки, властивості та необхідний стан. Все це є тепер в наших чаях!