Чого не вистачає сучасним чоловікам?

Автор:

Тетяна Крижанівська

Фото:

Дмитро Степанов, Ольга Дегтярьова

Майстер вінг-чунь та автор соціальних проектів для чоловіків Ігор Тунік розповідає «ВОЇН СВІТЛА» про те, чого бояться, чому плачуть і сміються чоловіки.

Якось, обираючи співробітників для своєї фірми, Ігор Тунік зіштовхнувся з реальною проблемою: людям катастрофічно не вистачало усвідомленності. Він дуже розчарувався. І коли глибше почав занурюватися в це питання, то побачив дві ключові проблеми, які заважають чоловікам бути свідомими:
– маркетинг, який приймає фокус від себе
– психологія, яка знімає з людини відповідальність за свої вчинки.

“Стабільність — то смерть. Бо найстабільніша людина уже лежить на цвинтарі і відпочиває.”

Досьє:
Сіфу Ігор Юрійович Тунік – керівник Всесвітньої Асоціації Традиційного Вінг Чунь Кунг Фу В Україні та СНД  (атестований гранд-майстром Віл’ямом Ченг, його особистий учень)
Автор соціальних проектів для чоловіків: «Ціль», «На межі», «Самоповага», «Впевненість», «Почни діяти».

У сучасному світі досить потужний потік інформації. Багато чого нав’язується соціумом: ти маєш купити саме такий автомобіль, стати успішним. Сформувалася ціла спільнота тих, хто знає, як правильно жити. Але ж людина народжується для того, щоб прожити своє життя. А коли тобі цю лапшу навішують періодично, то з часом ти перестаєш її відчувати.

Так от, на думку Ігора, людина знаходить шлях до себе в момент, коли вона на межі. Коли всього два варіанти: померти чи лишитися жити. І саме тоді людина абсолютно чітко розуміє для чого прийшла у цей світ.

Зараз в 21-му столітті чоловіки рідко перебувають в умовах, в яких вони можуть критично мислити і докопатися до свого призначення. Ситуацію можна змінити лише штучно створивши стресові умови.

Саме тому Ігор Тунік разом зі своєю командою організували перший пілотний проект — соціальний курс для чоловіків «Ціль». Курс на якому не вчать, а створюють умови, в яких люди отримують досвід. Ігорю просто набридло дивитися на «додіків». Це його персональний соціальний супротив від всього того, що пропонується психологами і маркетологами.

Перший курс «Ціль» відбувся в 2013 році. Було близько 40 людей з різних країн. На цьому курсі до Ігора прийшов один хлопець, офіцер, якого звільнили з військової служби по скороченню. Він прийшов в досить пом’ятому вигляді, весь занедбаний і неголений. Він здався людиною, яка почала втрачати себе. Ігор дав йому шість хвилин для того щоб привести свій зовнішній вигляд до ладу. Через шість хвилин хлопець повернувся — поголений, свіженький і став у шеренгу. Вже після курсу він зізнався товаришам, що не знав, чим поголитися, пошукав, що можна використати, знайшов уламок скла і поголився склом.

Таких моментів під час курсів трапляється багато, бо в людині просинається повага до самого себе.

Що відбувається на курсах?

Сам курс триває лише добу. Але за цей час його учасники проходять довгий і фізично виснажливий шлях, щоб після доведення організму до стану шоку і пробудження вони змогли знайти свою ціль по житті. При чому не на рівні переживань, а на рівні фізіології, коли частота сердечних скорочень не дозволяє брехати самому собі.

“Людина знаходить шлях до себе в момент, коли вона на межі. Коли всього два варіанти: померти чи лишитися жити. І саме тоді людина абсолютно чітко розуміє для чого прийшла у цей світ. ”

Хто приходить на курси?

В першу чергу на курси приходять військові. Вони завжди для Ігора Туніка на першому місці. До них особливе ставлення. Потім йдуть люди, яким це дійсно потрібно, люди, які пережили потрясіння і для яких необхідно запустити механізм повернення до життя. Ну а потім уже всі інші. Щодо протипоказань, то в першу чергу це пов’язано із станом здоров’я претендентів. Бо навантаження досить серйозні на серцево-судинну систему.

Хто по особливому на вплинув на самого Ігора?

Одного разу Ігор Тунік отримав жорсткий урок. За півроку до війни в 2013 році. До нього на курс прийшов чоловік з Луганську. І коли Ігор читав його зошит для нотаток, то реально не міг зрозуміти, що відбувається. І коли вже всі з курсу досягли розуміння свого призначення, вони лишилися з ним один на один в спортивній залі. За півроку до війни Ігор абсолютно точно міг сказати, що вона почнеться. В їхній розмові чоловік пішов глибше, а Ігор зупинився. За вікном була шоста ранку, і він не зміг йому допомогти.

«Приголомшливий хлопець. Він був лідером. Читаючи його нотатки, я впізнавав у ньому себе маленьким хлопчиком з Радянського Союзу, якого не влаштовувала ситуація в країні. Повний розпач, образа. Я питав, хто його виховував, як він до цього прийшов? Відчувалося, що з ним хтось працював. Він сказав, що виховали його бабуся з дідусем. І я на них все списав, на жаль. Я думаю, що міг його витягти з того стану, міг би розкласти цю ситуацію і зрозуміти».

Також був випадок, коли після спуску з Гімалаїв один хлопець одразу потрапив на курс. З ним трапився колапс в прямому сенсі — він впав в кому. Захід скасувати я не міг, тому я продовжив роботу з іншими учасниками а поруч з нами його рятували реанімаційні бригади. Перша нічого не змогла зробити, і лише друга змогла повернути його до життя. Ніяких відхилень по здоров’ю в нього не було. Лікарі пояснили це процесом акліматизації. Після цього випадку в нього кардинально змінилося життя. Зараз він досить успішний бізнесмен. Ми товаришуємо з ним, завжди при зустрічі він дякує мені «за нове життя».

Також був хлопець, що на момент проходження курсу щойно закінчив аграрний університет з червоним дипломом.  Після курсу «Ціль» він почав бігати. Зараз він успішний марафонець.

Олександр Матяш  відкрив виробництво з пошиття чоловічої білизни «Regata Club». З ним ми навіть спільно розробили одну модель — з кишенею для бритви. Артем Лисенко налагодив виробництво прикрас «Lotus Design» ручної роботи  в стилі  Shamballa з натуральним камінням і дорогоцінними металами.

Таких людей, насправді, багато.

“Життя, що не міняється, позбавляє можливості розвиватися. Навіть негативний досвід, який ми отримуємо і переосмислюємо, дає нам можливість розвиватися в подальшому. Не можна без помилок.”

Мрії не для слабких?

«Я думаю, що це заїжджений штамп. Взагалі зараз мало людей, які в принципі можуть мріяти. Є величезна колона людей, які піклуються про «успішний успіх». Тому у багатьох сформована, нав’язана мета заробити мільйони. Але ж це нісенітниця. Це може бути лише наслідком того, що ти живеш в гармонії з собою, це не можна купити».

Чомусь Стів Джобс, який заробив купу грошей, купити своє життя не зумів. А життя одне, і ніхто не знає, де, коли і яким чином… Пишуть там про 21 день мотивації, все це маячня, я з 15 років тренуюся і в мене скільки днів у році є, в які я навіть не хочу вставати із ліжка. І знаєте, що мене підіймає кожного разу? «Я кажу собі, а що як цей день останній. Це мій останній ранок і як я його проживу? От саме для цього потрібні тренування — виробити самодисципліну в собі».

Дійсно знайти свою мрію і призначення дуже важливо. Але це лише початок. Рухатись далі багатьом заважає почуття обов’язку: перед батьками, перед сім’єю. Окрім того, люди звикають до рутини, уявної стабільності: постійна робота, на якій раз у місяць платять стабільну суму. В розумінні Ігора Туніка стабільність — то смерть. Бо найстабільніша людина уже лежить на цвинтарі і відпочиває. Тому життя, що не міняється, позбавляє можливості розвиватися. Навіть негативний досвід, який ми отримуємо і переосмислюємо, дає нам можливість розвиватися в подальшому. Не можна без помилок.

Ігор Тунік провів понад 10 соціальних курсів для чоловіків: «Ціль», «На межі», «Самоповага», «Впевненість», «Почни діяти», має безліч випускників, які відчувають взаємозв’язок і на далі. Умови, в яких перебували його учасники об’єднують на глибинному рівні. Навколо курсів Ігора Туніка ширяться безліч чуток. Багато хто, вішає інші ярлики: “бійцівський клуб”, “секта”. Ігорю до цього всього байдуже, його не цікавить, що про нього думають люди, окрім найближчих і найдорожчих йому людей. В секті люди щось винні її лідеру і створюється вона на сам перед для того, щоб приносити блага її засновнику. Випускники курсів живуть своїм самостійним життям, в яке ніхто не втручається. Раз в рік вони просто зустрічаються разом і діляться своїми думками, проблемами та успіхами.

У Ігора чітке правило — довести людину до усвідомлення своєї мети і відпустити. Бо з цього моменту його життя — це його відповідальність.  А щодо «бійцівського клубу», то Ігор каже, що легко міг би його створити, бо це зовсім не складно, якби ставив перед собою таку мету. Бо у всіх випускників є одна спільна риса — вони знають, чого вони хочуть в житі. Це самодостатні особистості, і який би ви транспарант перед ними не повісили, вони не перестануть прагнути того, чого прагнуть. Тому це крутіше ніж бійцівський клуб. В нас є група в соцмережі, в яку кожен випускник може написати у випадку виникнення якихось питань чи проблем і ми, звичайно, намагаємося допомогти один одному чим можемо.

Соціальна місія проекту

У нас є Фонд, в який учасники вносять свої внески і які йдуть потім на соціальні проекти. Ми допомагаємо військовим і травмованим а також пенсіонерам.

Гендерна рівність і фемінізм

Ігор працює виключно з чоловіками. Він вважає, що коли людей роблять безстатевими, це шлях в нікуди. Бо якщо чоловіку вистачає нахабства грубити жінці, не уступати їй місце, штовхати вагітних, то у жінок автоматично виникає питання виживання. Можливо це одна з причин, яка сприяла появі фемінізму. Але Ігор глибоко переконаний, якщо чоловіки знову стануть чоловіками, вони знову почнуть любити, розуміти, вибачати і оберігати жінок.

Дивна також позиція жінок, які хочуть бути схожими на чоловіків. Бажання бути схожими на когось з-зовні — це шлях до страждань. Якщо ж жінка дійсно бажає досягати вершин, то це слід робити не порівнюючи себе з кимось, а від щирого серця і усвідомлення своєї мети.

Чому чоловіки плачуть?

На жаль, я сам був в полоні цього міфу довгий час. Більше 10-ти років я намагаюся змусити себе заплакати. Я реально вчуся плакати. Поки не виходить.

Зараз я збагнув, що чоловіки можуть і повинні плакати час від часу. Більше того, я б спеціально б цьому вчив військових, які приймали участь в активних бойових діях. Я вважаю цей метод найдієвішим у відновленні психо-емоційного стану бійців. Коли людина плаче, вона розслаблюється і відпускає ситуацію. Плачучи ми збільшуємо свій ресурс.

Чому чоловіки сміються?

Сміх, як і сльози — це важливий фізіологічний процес, за допомогою якого знімається стрес і напруга в організмі.

Коли ми сміємося то дивимося на світ адекватніше. Але, на жаль, більшість людей, перебувають в такому зажатому стані, що просто забули, що таке справжній сміх. Вміння сміятися — це те, що можна і потрібно в собі розкрити і розвинути. Є ще одна проблема — мало хто здатен сміятися над собою. Багато жартів і анекдотів побудовані на тому, щоб принизити оточуючих. Але справжній щирий сміх — це сміх над собою.

“Ігор працює виключно з чоловіками. Він вважає, що коли людей роблять безстатевими, це шлях в нікуди.”

єдиний український журнал про бойові мистецтва